Розділ 27. Яна.

— Матч починається о третій. Не забарися, — легким доторком вуст я лишаю поцілунок на щоці Олега.

Він здивовано перепитує:

— Який матч?

Ти серйозно? Забув?

Завмираю та з докором дивлюся на чоловіка. Посмішка миттєво розтягується на його обличчі.

— Оле-е-е-гу!

Моєму обуренню немає меж. Він знову з мене знущається.

— Жартую, жартую. Футбольний матч Тимура розпочинається о третій. Я пам'ятаю, — показує пальцем на скроню, у своєрідний спосіб даючи зрозуміти, що інформація записана в головний жорсткий диск.

Залишивши мені поцілунок у відповідь, він йде на роботу.

— Бувай, мамо, — махає Тимур та біжить за татком.

Він з рання на скаженому адреналіні та нервовому куражі. Кожна участь його футбольної команди у змаганнях — це буквально найважливіший матч в історії. І всі навколо неодмінно повинні відчувати те саме.

Вже передчуваю, що сьогодні, можливо, зателефонують зі школи та розкажуть про непосидючу поведінку Тіма. Але, чесно кажучи, я б сама не проти взяти в борг хоч трохи його енергії. З учорашнього вечора самопочуття просто жахливе. Напливами атакують то нудота, то запаморочення. Ще й незрозуміла слабкість у всьому тілі.

Найбезсоромнішим чином я сьогодні, невдоволено сопучи у подушку, у свого безпосереднього керівника відпросилася на день чи два, щоб відлежатись та поправити своє здоров'я.

Хто б, що не казав, але у спільній роботі з чоловіком є ​​дуже багато плюсів. Олег на власні очі бачив мої нічні страждання, тож зранку без зайвих питань дозволяє лишитися вдома. Каже, щоб я ні про що не турбувалася і якомога довше відпочивала.

Провівши хлопців(кого на навчання, кого на роботу), я повільним кроком йду на другий поверх до м'якого ліжка.

Величезний сет суші, який вчора я самотужки строщила, тепер вилазить мені боком. Точніше верхи. А я ж спочатку планувала лише трохи відщипнути й лишити решту своїм голодним чоловікам, які ось-ось мали повернутися з тренування.

Варто лише згадати про вчорашню вечерю, як до горла миттю підступає сильний напад нудоти. Закриваю рота долонею і біжу якнайшвидше до туалету.

Пів години тому випила чергову порцію абсорбенту, але краще чомусь все ще не стає. Я довго не зможу їсти улюблену Філадельфію та гарячі роли. Ненажерливість — страшний гріх. Я знову в цьому переконуюсь.

Сподіваюся, що вдасться оклигати до третьої. У жодному разі не можна пропустити матч Тіма.

Раніше я завжди була присутньою на його змаганнях: у будь-яку погоду, день тижня чи місяць року я сиділа на трибунах і дев'яносто хвилин стежила за тим, що відбувається на футбольному полі. Порушувати цю традицію сьогодні я не маю наміру.

Мені треба просто трохи полежати.

Не пам'ятаю, як провалююсь у сон. Прокидаюся через певний час через гучний сигнал мобільного телефону, який судячи з усього, знаходиться разом зі мною під величезною ковдрою.

Ледве вдається викрутитися з ковдрового кокона, в який я примудрилася завернутися, поки спала, і дістати мобільний.

— Так, слухаю, — не дивлячись в екран відповідаю я.

Очі самі заплющуються, організм, як і раніше, хоче спати.

— Привіт, подружка нареченої. — щебече у слухавці Юлька. — Запрошую тебе на обідню філіжанку кави. Є кілька новин, які треба терміново обговорити.

— Сьогодні ніяк, — сонним голосом бубню у відповідь, потираючи пальцями заспані очі.

— Знову Тітов не випускає з кабінету? — хихотить подруга.

Я певно таки здурила, коли випадково обмовившись їй про «особливі» обіди з Тітовим. Тепер при кожній нагоді Юлька згадує про цей пустотливий бік мого сімейного життя.

— Навпаки. Сьогодні я вдома.

Підіймаюсь на ліктях і дивлюся на годинник. Майже перша година. Нічого собі. Оце я подрімала.

— То тим більше. Збирайся та бігом у кафе, — Юля продовжує, як заведена, вмовляти мене на спільний обід.

— Юлю, та кажу ж, що не можу. Максимум — це випити кави о третій на трибуні «Арени».

— А чого це ти забула у спорткомплексі?

— У Тіма футбольний матч. Ми з Олегом вболіватимемо за сина там. Якщо справа термінова, приєднуйся. Пощебечемо між таймами.

— Похресника свого я, звісно, люблю, але навіщо мені їхати туди, якщо з тобою навіть пошепотітися не вийде? Олег весь час, як вірний сторож, довкола тебе крутиться. Ні на мить не полишає.

Я знаю, що в Юлі досить дивне враження про Олега. Особливо після їхнього знайомства та нашого швидкого «заміжжя». Але я ще маю надію, що колись ми зможемо нормально відпочивати разом цілими сім'ями.

Але поки що мій чоловік та подруга старанно уникають зустрічей одне з одним та воліють зайвий раз не перетинатися.

— Не кажи нісенітниць, Юлю. Спокійно ми зможемо поговорити там.

— О котрій гра? — м’якне Юля. Здається, у неї насправді є приголомшливі новини, якщо вона навіть готова посидіти якийсь час поряд з Тітовим.