Розділ 22.2.

Яна

Вийшовши з кабінету до приймальні полегшено зітхаю, секретарки немає за столом. Отже, є шанс, що вона не підслуховувала нас. Не хотілося б після такого вдалого «обіду» бачити кисле обличчя.

За Каріною варто пильнувати. Хто знає, що може вона втнути.

Перед тим як їхати додому, заходжу до вбиральні. Треба привести себе до ладу після Олегових нестримних поцілунків. Змочую долоні прохолодною водою та притискаюся ними о шиї, яка палає.

Побачивши себе у дзеркалі, вигукую:

— Дідько!

Він знову лишив мітки на моїй шкірі. Наче печерна людина. Залишивши сумочку коло умивальника, я вирушаю до кабінки. Ледь встигаю зачинити двері, як чую знайомий голос:

— Так, прийшла нізвідки та завадила нам з Олежком. Я так розгубилася, не знала, що робити. Добре, що в Олежка реакція миттєва. Спортивне минуле нікуди діти. Він швидко сів у крісло, тож його дружина нічого не помітила. Господи, я вже дочекатися не можу, коли він її позбудеться.

Шум води заважає почути повну розповідь Каріни.

— Так, згодна. Вона неначе п'явка до нього присмокталася. Навіть до офісу прибігла, аби перевіряти, що він робить. Олег так утомився від неї.

То я вже п'явка? Хм. Позбутися мене, бачите, вона мріє? Один день, а мене вже по самі вуха дістала секретарка. Якщо когось і варто позбутися, то безперечно її. І чим швидше, тим краще.

— Добре, завтра о сьомій. У тому ресторані на Оборонній… — Каріна не встигає завершити свою розповідь, бо з кабінки виходжу я, голосно гепнувши тонкими дверцятами.

Каріна стоїть нерухомо з телефоном біля вуха.

Що знову не чекала моєї появи? Чи чекала?

— Ти продовжуй, Каріш, продовжуй, — певно, посмішка на моєму обличчі зараз більше нагадує вовчий вищир. — Дуже цікаво слухати, як ти будуєш з моїм чоловіком уявні стосунки за моєю спиною.

— Чому це уявні? — вона ховає телефон за спину. Невже боїться, що я його вихоплю та дізнаюся з ким вона розмовляє. Намагається тримати спину рівно, але тремтячі пальці на раковині видають її знервований стан. — Справжні вони. І ти не станеш нам на заваді. Скоро він тебе позбудеться, от побачиш. Дуже скоро. І тоді ми з Олежиком житимемо щасливо, ні від кого не ховаючись.

Каріні несила стримувати емоції. Вона вигукує мені в обличчя прокляття, каже, як я дістала Тітова, як я за ним невпинно шпигую тощо, повторює слова мов завчений текст, жодного разу не затнувшись.

Набридає її слухати. Жовч свою хай виливає на когось іншого.

— А коли саме це станеться, не підкажеш? Дату назви.

Каріна дивиться на мене, як баран на нові ворота. Їй не вистачає розуму аби зрозуміти, навіщо це мені потрібно.

— Гаразд. Бачу по твоїх очах, що думати тобі важко. Поясню докладніше, — я нахиляюся над раковиною та знову намилюю руки рідким милом. — Скажи на милість, Каріш, коли там Олег збирається мене покинути? Я хочу підготуватись до цього святкового дня. Красиву зачіску в салоні зроблю, освіжу манікюр, педикюр. А ще нову сукню та білизну під неї треба прикупити з такої нагоди. Може в мене розлучення лише раз у житті станеться, я маю бути до нього підготовлена на сто відсотків.

— Що ти верзеш? — бурмоче Каріна.

Для її курячого мозку, схоже» сарказм — невідоме слово.

— Нарешті, люба моя, ти второпала, що я глузую, — витираю руки сухою серветкою та крокую прямо до неї.

Мабуть, вигляд в мене надто войовничий, бо щойно я зупиняюсь перед Каріною та простягаю вперед руку, вона сіпається убік. Невже очікує, що я вдарю? Ще чого?! Я не збираюся бруднити руки об цю дурну дівку. Просто хочу забрати сумку.

Нахиляюся до її вуха та промовляю тихо:

— Щоб ти знала, Олег терпіти не може, коли його ім'я перекручують та називають Олежком. Тож, я нізащо не повірю, що в тебе та Олега є щось спільне, окрім суто ділових стосунків.

Я йду з вбиральні не обертаючись. Крізь зачинені двері чую як Каріна верещить від розпачу.