Розділ 14.2

 — Може він, навпаки, хоче того, що й ти, але чекає на твій крок? — знову бурмоче внутрішній голос.

У будь-якому разі… Допоки я не спробую, то нічого не стане зрозумілішим, і продовжу надалі трястися від невпевненості. Але ж навіть маленькі діти, впавши одного разу та зазнавши болю, не припиняють вставати на ноги, допоки не навчаться ходити.

Який би не виявився результат, він дасть чітке розуміння того, що відбувається між мною та Олегом, і я, нарешті, зможу перестати божеволіти від цієї незрозумілої невизначеності, що постійно бентежить мене.

За роєм думок не помічаю, як ми повернулися в місто. Син не прокидається навіть, коли ми зупиняємося біля будинку дядька Дениса. І біля нашого під'їзду теж не прокидається, то ж Олегу доводиться тягти семирічну дитину на руках аж до дверей квартири.

Тім розплющує заспані очі вже в коридорі та, позіхнувши, просить відрізати йому шматок торта. Ми з Олегом починаємо голосно  сміятися. Зголоднів з дороги хлопець, що вдієш.

***

Повертаюся до спальні після годинного відмокання в гарячій ванні та з подивом виявляю, що на ліжку відсутня Олегова подушка. І ковдра зникла з крісла. Підходжу до вікна та стурбовано оглядаю терасу через скло. Там теж порожньо.

Дивно.

Невже мій виступ у кафе на Олега так вплинув?

Що ж… Я таки своє отримала Я маю радіти перемозі, а чомусь не вдається. Я так завзято боролася за одноосібне володіння ліжком, але, досягши свого, відчуваю лише дивне розчарування.

Олег таки пішов.

У грудях ніби дірка з’являється. Наче разом із пледом він забрав і частинку мене.

Чітко усвідомлюю, що хочу, щоб він негайно повернувся. Повернувся у наше ліжко. Повернувся під цю ковдру. Прямо зараз. Я хочу, щоб Тітов був поряд зі мною. З ним мені добре, з ним спокійно, з ним… З ним усе.

Я мою знайти його, а далі нехай буде що буде.

— Досить бути боягузливим зайцем, Яно. — говорю я до себе. — Так за страхами все життя повз пролетить.

Подушку та плед Олега знаходжу в кабінеті, але його самого тут теж немає. Сідаю на розкриту софу, беру до рук подушку та притискаюся носом. Господи, який рідний запах. Вона пахне ним, моїм чоловіком.

— Що ти тут робиш? — Олег входить саме тоді, коли я роблю ще один вдих у подушку.

Трохи ніяковію, що він застав мене на місці «злочину», але не намагаюся нікуди втекти. Сиджу там, де й сиділа.

На Олегові вдягнутий лише білий рушник, який небезпечно низько зав'язаний на стегнах. Здається, ще якийсь міліметр і він різко зіслизне на підлогу. Гублю усі слова від такого видовища. Ковтаю слину, що миттєво накопичується в роті. Він неначе грецький Аполлон, чи навіть краще.

Другим рушником Олег намагається витерти мокре волосся, куйовдить його в різні боки. Примружено дивиться на мене та чекає на відповідь, але я продовжую жадібно оглядати кожен сантиметр його тіла. Ліворуч на грудях є невеличка родимка, від неї біжить донизу чималенька крапля води, яку Олег ще не встиг витерти. Вона мчить щодуху туди, під рушник.

— Я прийшла робити те, що хочу, — нарешті несміливо відповідаю.

Відкладаю подушку, яку до цього стискала в руках. Встаю на ноги та неквапливо йду до Олега. Не поспішаю.

Вперше за довгий час у моїй душі та думках повна гармонія. Страхи нікуди не зникли, але з'явилося відчуття, що я з усім упораюсь. Я роблю все правильно. Я дійсно роблю те, чого так хочу. Як вісім років тому робила.

Сьогодні я кажу своїм страхам впевнене ні, а бажанням, навпаки, так.

— І чого ти хочеш, Яно? — примруживши погляд, Олег схиляє голову вправо.

Його погляд спалахує вже знайомим мені вогнем. Він розуміє навіщо я прийшла, але не робить нічого, аби спростити мені задачу. Не намагається допомогти. Дає мені право вирішувати все. Він дозволяє мені зробити самостійно перший крок.

І я його роблю. Встаю прямо перед ним навшпиньки, обхоплюю руками його плечі.

— Тебе, — шепочу йому прямо в губи.

-----------

Хто ще не бачив, на моїй сторінці стартувала ще один роман під назвою "Запасна дружина".

Історія про героїв, які до весілля знали одне одного лічені дні. Одна ніч, яку вони провели разом, перевернула їхні життя назавжди. Чи вийде з їхнього шлюбу щось путнє?
А от і побачимо) 

#вимушений_шлюб #складні_стосунки #вагітність #любовний_трикутник

Перші розділи вже на Букнет, прочитати їх можна за посиланням: 
https://booknet.ua/book/zapasna-druzhina-b430679 

або шукайте книгу за назвою на моїй авторській сторінці.
Дякую усім! 
Ваша І. Романовська