Розділ 13.

 Яна.

— Ми точно приїхали туди, куди треба? — зі здивуванням дивлюся на тематичний парк атракціонів, що розгорнутий просто перед нами й вглиб якого ми прямуємо.

Праворуч височіє величезне Колесо Огляду, що неквапливо обертається за годинниковою стрілкою. Ліворуч стоять «Американські гірки», якими мчить спеціальний потяг з без даху. Він різко змінює напрямок, висоту та швидкість руху, через що всі пасажири голосно кричать від емоційного струсу.

Між двох гігантів на площі понад двадцять тисяч квадратних метрів розташувалися й інші розваги: каруселі, тири, батути, лабіринти, ігрові автомати, квест-кімнати, кафе, піцерії та багато іншого.

— У цьому парку найкрутіші розваги, — захоплено та весело констатує Тимур.

— А тобі як? Не подобається? — турботливо цікавиться Олег в мене, коли оминаємо каси та йдемо в самий центр парку.

Він заводить мою долоню собі за лікоть, другою рукою тримає сина, щоб не згубився у натовпі. Ми йдемо вперед назустріч пригодам як справжня родина.

— Я трохи спантеличена. Очікувала, що ми приїдемо до типового торгівельно-розважального центру, в якому є звичайні батути, автомати та басейн з пластиковими кульками. Навіть думки не було, що ти привезеш нас саме сюди.

Всю дорогу до парку я намагалася допитатися в Олега, куди ми їдемо. Але вони з Тимуром мовчали, мов справжні шпигуни, та підморгували одне одному, дивлячись на моє спантеличення.

Я навіть спробувала пошукати по картах в телефоні, але зазнала невдачі. Тітов спрацював блискавично, миттю забрав у мене телефон і сховав у кишеню своїх джинсів. Сказав, що поверне його, коли прибудемо на місце.

— Бо сиділа б усю дорогу і нервувала. Як завжди, — з цими словами Олег повернув мій гаджет біля воріт парку.

Це так незвично, що Олег багато чого помічає в моїй поведінці. Без жодних згадок чи підказок. Я дійсно багато за що переживаю, постійно аналізую та думаю про те, що відбувається навколо, що чіпляє мої почуття. Завжди здавалося, що Тітов увесь час занурений у роботу, спорт чи синові справи, тож на мене за браком часу взагалі не звертає уваги.

Але насправді виявляється, що все навпаки. Він помічає навіть те, про що я ніколи не замислювалася.

— Спочатку я хочу туди.

Дивлюся туди, куди син вказує пальцем. Нервово стискаю щелепи.

Тимур бажає відвідати атракціон під назвою «спадна Вежа». Як на мене, це найстрашніший атракціон у світі. Що може бути гірше за платформу, до якої ти пристебнутий ременями, яка спочатку повільно підіймається на висоту восьмиповерхового будинку, а потім різко зривається вниз разом із тобою? На величезній швидкості.

Мої коліна починають тремтіти тільки від одного погляду на неї.

Звісно, ми їздили з Тимуром у різні парки та атракціони, особливо коли відпочивали біля моря. Але наш максимум завжди було колесо огляду на найвищій горі курорту, кімната страху з клоунами чи мотузковий парк, бо здебільшого на інші атракціони син не проходив ані за вагою, ні за зростом, ні за мого батьківського контролю.

Сьогодні мені не так страшно, адже Тіма супроводжуватиме Олег. Вони кличуть мене приєднатися, але я залишаюся чекати їх унизу. Я ще та боягузка. Краще зроблю кілька знімків батька і сина, помахаю їм рукою з твердої землі.

Мій погляд падає на кіоск з їжею і водою, тож я чимчикую туди. Поки стою в черзі до мене чіпляється якийсь хлопець, намагається вивідати номер телефону. Але після того, як показую каблучку на пальці та впевнено розповідаю йому, що маю трьох дітей, той чогось одразу розчиняється у натовпі.

От ну що за чоловіки пішли? Чому якщо у жінки є діти, вони здебільшого одразу тікають? Олег, наприклад, не втік. Гнівався, лаявся, але нікуди не пішов. Ба більше, змусив нас усіх жити під одним дахом та взяв мене за дружину.

Дивлюся на свого чоловіка, який зараз верещить разом із сином, бо вони швидко летять униз, і серце стискається від радості та водночас від смутку. Скільки часу було втрачено. І скільки ще належить пройти разом. Чим би не скінчився наш шлюб із Тітовим, ми назавжди залишимося для Тимура татом і мамою.

Хлопці виходять з «Вежі» розчервонілі, веселі та з палким вогнем в очах.

— У мене щось на обличчі? — Олег ковтає свою каву та не зрозуміє, чому я на нього так дивлюся. Швидко оглядає себе з усіх боків, шукає пляму чи ще щось.

А я просто милуюся власним чоловіком. Через червоне худі, яке він одягнув під шкіряну куртку, його колір очей здається ще більш насиченим ніж зазвичай. Кепка на голові геть викреслює з моєї голови його діловий вигляд.

Сьогодні Олег на справжньому відпочинку з родиною.

Ми з Тимуром за яскравістю вбрання теж не відстаємо. На мені помаранчевий светр і чорна жилетка, а син бігає в зеленому флісовому комбінезоні та гірчичній куртці. Ми втрьох схожі на ті самі кольорові драже з пачки солодощів.

Тимур швидко висмоктує придбаний молочний коктейль та тягне нас до наступного атракціону. Він хоче кататися на Американських гірках, але там на нього чекає розчарування. Він ще замалий для цих гірок, дитину зростом сто двадцять два сантиметри не пускають туди навіть у супроводі батьків.