Розділ 12.1

Яна.

Коли за батьками Олега зачиняються двері, ми втрьох полегшено зітхаємо. Напруга нарешті зникає.

Спілкування свекрів з онуком пройшло в більш дружній атмосфері, ніж зі мною. Вони цікавилися геть усім: як Тім вчиться, що йому подобається, що він не полюбляє. Втрьох дивилися дитячі фотографії Тимура, хоча сам син не надто задоволений цією частиною знайомства. Він не охоче любить показувати світлини, де він без зубів та у підгузках.

Перед тим, як бабуся з дідусем зібралися йти, ми домовилися, що наступного тижня приїдемо до них на вечерю. Поступово налагоджуватимемо контакт і продовжимо знайомство.

Падаємо втрьох на диван у вітальні. Олег бере пульт та вмикає телевізор. На екрані з'являється канал з новинами, де красива телеведуча розповідає про події минулого тижня. Тимур позіхає від нудьги та одразу біжить до своєї кімнати, йому не цікаво дивитися на таке.

Подивившись хвилин п'ять на трагічні події, що сталися у світі за минулі сім днів, мою тривожність знову зростає. Я завжди дуже переживаю за те, що відбувається навколо. Здається, ніби це все трапляється і зі мною, а не десь у далекій Африці чи Австралії.

Голосно видихаю та встаю з м'якого дивана. Треба прибрати все, що лишилося на обідньому столі та руками перемити чайний сервіз. Продавчиня попереджала, що через технологію нанесення розпису на порцеляну, посуд нізащо не можна мити у посудомийці, інакше весь малюнок зітреться.

Чи це було про той набір, який я так і не обрала? Не пам’ятаю. Гаразд, не гаятиму час на  експерименти та просто помию усе руками. Таким чином точно нічого не пошкодиться.

Мій сніданок, який я почала їсти до приходу гостей, так і стоїть біля кухонної плити. Тепер його можна спокійно розігріти та з’їсти, але я встигла перебити собі апетит нервуванням та чаєм. Ховаю в холодильник торт, що принесли батьки Олега. Він майже цілий, один шматочок лише з'їв Тимур. Усі інші, пили лише чай.

Занурюю брудний посуд у гарячу воду з мийним засобом. Мажу руки кремом і одягаю рукавички. Згадка про торт змушує мене обернутися та подивитися на Олега. Його спортивній статурі, схоже, не нашкодить навіть цілком з’їдений торт.

Зазвичай я обожнюю дивитися на Тітова, вдягненого у ділові костюми та ідеально випрасувані сорочки. Але його  сьогоднішній вигляд у домашніх штанах та сірій майці мене теж так нічогенько вабить.

Олег лягає на спинку дивана та розслаблено витягає ноги вперед. Голову хилить убік, підпирає її рукою. Іншою він продовжує тримати пульт, хоча канали не перемикає вже пів години як мінімум. На його обличчі жодних емоцій. Брови не насуплені, губи не стиснуті. Те, що відбувається у світі, його аж ніяк не чіпляє, на відміну від мене.