Розділ 5.2. Яна.

Повертаюся до спальні у трохи збентеженому, але загалом спокійному настрої. Звісно, Тітов вже теж тут. Витяг своє спортивне тіло поверх ковдри та щось уважно вивчає у телефоні.

В одних трусах лежить, як господар. Ти диви. От безсоромний! Ще й виставив на огляд кубики свого преса, щоб в мене слина в роті почала збиратися.

(А вона таки збирається, трясця!)

І руки напружив, щоб ще більшими плечі здавалися. Впевнена, що він це навмисно робить, аби зайвий раз мене спокусити чи хоча б подратувати.

Заплющую очі та рахую до десяти. Я маю перестати витріщатися на його підтягнуте тіло, як хтива самка під час гормонального сплеску. Хоча саме такою я себе зараз і відчуваю.

Один, два, три. Голосно видихаю.

— Агов, Тітове, а ти нічого не переплутав? — роблю ще одну спробу боротьби за одноосібне володіння спальним місцем.

— Ні, — він навіть не дивиться в мій бік.

— І ти, схоже, не збираєшся звідси нікуди йти?

— Не збираюсь, — додає з тією ж байдужою інтонацією.

— Зрозуміло, —  роздратовано зітхаю я.

От тобі й повоювала. Збігаю поспіхом до гардеробних шаф. Змінюю м’який халат на улюблену, бавовняну піжаму з малюнком рудих лисиць. Добре, що хоча б її я не забула взяла, ця піжама повністю закриває моє тіло.

— Миленько., — прилітає мені комплімент від Тітова, тільки-но повертаюся до ліжка.

Судячи з пригніченого голосу, він сподівався побачити на мені щонайменше шовковий чи мереживний пеньюар. Проте, якщо я вірно розцінюю пустотливі вогники в його очах, мої лисички аж ніяк не зменшують його бажання.

Вимикаю та хутчіше ховаюся під ковдру. З освітлення в спальні залишається тільки екран мобільного телефона Олега. Лежу рівно, але спати взагалі не хочу. Повертаюсь на один бік, потім на інший. Не можу віднайти зручного положення. То подушка занадто м’яка, то матрац наче надто твердий.

Знову голосно зітхаю.

Чи це через близьку присутність Олега?

Перевертаюсь іще раз, та відтепер дивлюсь на Тітова. Він досі поглинений якоюсь інформацією у своєму мобільному. Погляду від екрана не відводить, періодично щось друкує та уважно перечитує. Потім знову друкує.

Схоже він з кимось листується? По роботі? Але ж зараз ніч?

Може з якоюсь жінкою?

Точно з жінкою! Он як розповзлася посмішка до самих вух.

Ну і нехай листується, мені до того яке діло? Роздратовано перевертаюсь у протилежний бік. Шумно тягну носом повітря та голосно видихаю. Злюся сама на себе через те, що так на Олега реагую.

Мене не повинно хвилювати його особисте життя? Я тут лише заради сина.

Хоча… З іншого боку, яке він має право переписуватись з іншою, у той час, коли ми лежимо разом на одному ліжку? До того ж він мій чоловік, зрештою! Офіційний!

Господи, як незвично це вимовляти — мій чоловік. Мм. І чому саме зараз я вирішила його так назвати?

Мабуть, я надто голосно соплю, бо Олег все ж таки не витримує та вимикає телефон. Відкладає його на тумбу та лягає, нарешті, під ковдру.

— На добраніч, — додає він.

— І тобі, — озиваюсь миттєво.

Лежимо в темряві, мовчимо. Слухаємо дихання одне одного. Я певна, він так само як і я, не спить. Проте ми й надалі продовжуємо вдавати, що дивимося глибокі сни.

Напружену тишу спальні порушує коротка вібрація його телефону. Надійшло нове повідомлення. Бжж. Ще одне. Бжж, бжж. Олег ніяк не реагує. Телефон продовжує вібрувати.

А жіночка в нього, виявляється, настирлива.

Бжж, Бжж.

Ти подивися, як він її ігнорує, а вона все пише та пише.

Бжж, бжж.

Мені уривається терпець.

— Та дай ти їй відповідь, господи! Скільки то можна терпіти? Ви заважаєте мені спати.

Олег ніяк не реагує на мій скрик, мовчки тягнеться за телефоном. Дивиться дві секунди на екран та рвучко підривається з ліжка. Дзвонить комусь.

— Ти де? — питає коротко.

До мене долітає відлуння жіночого голосу, але що саме вона говорить не розберу. Музика заважає.

— Вже їду, — додає Олег, перш ніж сховатися в гардеробній.

Сідаю прямо. Тітов повертається до спальні через якусь хвилину, повністю одягнений у звичний діловий костюм та білу сорочку.

— Спи. Мені треба ненадовго поїхати, — не пояснивши нічого, він йде з квартири.

Падаю на подушки та витріщаюся на стелю.

І куди це його ніччю понесло? Ще й так причепурився. Може, що сталося? Тоді до чого ця ошатна сорочка? Що такого сказала йому та інша жінка, що він полишив законну дружину серед ночі та помчав кудись?

Почуваюся гидко. Нехай наші відносини не справжні, але йти отак від мене серед ночі та без жодних пояснень — це неприпустимий вчинок.

Ну начувайся, чоловіче. Від завтра я тобі влаштую справжнє сімейне життя.