Розділ 5.1. Яна.

— Ні! Нізащо! Не бувати тому, — фиркаю я і негативно махаю рукою. — Навіть не мрій про це.

— Чому? Спальня одна, ліжко теж, але нас двоє. Потрібно вибирати, Яно. Чи хочеш, щоб я допоміг тобі визначитися? Я готовий прямо зараз лягти та випробувати всі можливі варіанти, — Олег тягне до мене свої великі долоні. — Іди сюди, не бійся!

Його іронічна посмішка і брови, що грайливо танцюють, не дають сумніватися у тому, що Олег за звичкою жартує. І я, певно, теж посміялася б разом з ним, якби не цей його хижий погляд, що блукає по всьому моєму тілу. Очі Олега хоча й не торкаються мене, у буквальному сенсі, проте я все одно відчуваю ніби він роздягає мене повністю.

Уява малює гарячі картинки того, що може статися між нами, низ живота приємно тяжіє від збудження. Тіло хоче піддатися звабливій спокусі. Піддатися цьому змію, який хоче затягнути мене в ліжко.

— Я тобі зараз як спробую! — Відступаю від Олега на два кроки та виставляю вперед руки.

Ні, не можна йому піддаватися. Для нього це просто розвага, і не більше.

Швидко оглядаю кімнату у пошуках порятунку.

— Ти… Ти не спатимеш разом зі мною під однією ковдрою. Я спатиму тут сама, а ти, дорогий чоловік, ночуватимеш… ночуватимеш ось на тому дивані. Точно. На ньому. Вирішено! — Я вказую пальцем на диван, що стоїть на терасі.

Олег простежує за моєю рукою.

— Але ж він на вулиці, — здивовано констатує він.

— Саме так! Ще й за дверима. Тож ти точно не заважатимеш мені ніччю своїм хропінням.

— Я не хропу!

— Та мені взагалі байдуже.

Обходжу Олега дугою та збігаю на нижній поверх, де вже остигає вечеря.

Перекладаю замовлену їжу на тарілки. Олег обрав для нас рисову локшину із куркою, теплий салат, суші. І чомусь додав Том Ям. Все виглядає досить апетитно та пахне неймовірно.

До столу підбігає Тимур, та одразу заглядає у тарілки.

— А піци немає? — чую явне розчарування у його голосі.

Для сина, як поціновувача картоплі пюре та курячої відбивної, це меню явно здається дивним і несмачним.

— Сьогодні буде так. А вже завтра я приготую щось звичне.

— Гаразд. Тоді мені суші.

Олег сідає за стіл останнім. Бажаючи всім смачного, він дивиться лише на мене. Ненадовго схльостуємося поглядами, після чого я швидко опускаю очі до тарілки з супом. Краще дивитимуся на суп, ця різнобарвна жижа мене аж ніяк не хвилює та не збуджує. А от Олег — зовсім навпаки.

Батько з сином переміщаються на диван, вирішивши поєднати вечерю з переглядом нового бойовика. Кличуть мене приєднатися до них, але я вважаю за краще залишитися за столом.

У голові крутяться думки про те, що цю ніч нам з Олегом доведеться провести разом. В одній кімнаті. В одному ліжку.

Звісно, можна відправити Тітова спати до кабінету, там, здається, стоїть невеличка софа. Та навряд чи він цей варіант схвалить. Зайвий раз притиснутись до мене він нізащо не проґавить, це я вже помітила.

Може, самій піти до кабінету? Ні, ні, ні. Я й так пожертвувала багато чим заради цього «щасливого шлюбу»: мовчки прийняла зміну прізвища, з'їхала з улюбленої квартири, пішла з роботи. Тепер ще й позбутися зручного, великого, м'якого ліжка через Олега? Ні, не бувати цьому.

Ліжко залишиться моїм.

У піднесеному настрої перемиваю весь брудний посуд після вечері та проходжуся вологою серветкою по стільниці. Приплив ентузіазму такий, що хочеться ще полиці від пилу протерти, але його там і так немає. Що ж, гаразд. Тоді піду та розберу коробки, які ми привезли з собою.

Практично весь мій одяг поміщається на одній полиці, за виключенням двох вішалок, на які я вішаю свої ошатні сукні. І чому я вирішила, що вони потрібні мені найбільше на повсякдень?

Це все вплив Олега. У його присутності я часто роблю ірраціональні та дивні речі.

Непростий день завершую прийняттям ванни. Лежачи в піні, гортаю соціальні мережі, відповідаю на кілька робочих листів із запитами щодо перекладів. Навіть у шкільний та батьківський чати встигаю одним оком зазирнути, але виходжу звідти вже за секунду. На сьогодні вражень мені й так вдосталь.

Вдихаю ледь помітний запах цитрусового гелю для душу, який запозичила в Олега. Думаю, він не образиться, що я витратила більш ніж половину флакона для створення густої піни.

Варто лише згадати про Тітова, і мені відразу стає спекотно. В голову лізуть не надто пристойні думки про те, як цей вечір може плавно перерости в спекотну ніч. Пірнаю під воду і затримуюся там секунд на десять, щоб мозок перестав генерувати сцени розпусти та звернув увагу на раптову нестачу кисню.

Зрештою, ми обидва дорослі люди, не якісь там дикі звірі. Просто полежимо ніч на одному матраці, а вранці розійдемося кожен по своїх справах.