Розділ 3.

Яна.

Моє місце за столом знаходиться поряд з Олегом. Він підсуває ближче гавайську піцу з ананасами, а Тимуру, що сидить навпроти, залишає ту, яка з різними видами сиру та беконом.

Дитина швидко хапає перший трикутник піци та миттю заштовхує його в рот. Мені  кортить зробити йому зауваження, що нечемно так поводитися, але я, як можу, стримуюся.

Сьогодні я нізащо не буду поганим копом.

— Тату, звідки ти знав, що це моя улюблена піца? Я люблю коли багато, прямо дуже багато сиру? — із набитим ротом питає Тимур.

— Мені допомагала твоя мама. Вона підказала, яку саме ти полюбляєш найбільше. Я взагалі хотів узяти з морепродуктами.

При згадці морепродуктів обличчя дитини стає кисліше за кисле. Тім терпіти не може всіх цих мешканців моря зі щупальцями та виряченими очима.

Олег заводить руку за спину та притискає мене до себе.

Дивися син, які ми дружні. Можемо сидіти поруч спокійно та без сварок.

Тимур не надто вірить у нашу ідилію. Уважно слідкує за нами.

Мені не вдається зневажати несподівані дотики Тітова. Намагаюся відштовхнути чоловіка, що прилип мов реп’ях до мене. Чим, власне, й дратую його.

— Перестань штовхатися, — гарчить мені у вухо Олег.

— А ти не перегравай, — шиплю крізь стиснуті зуби неначе змія, — прибери руки. Зараз же.

Тітов одразу слухається і знімає руку з мого плеча. Що несподівано навіть для мене.

Швидко з'їдаю свої два шматки піци та тікаю з-за столу у ванну кімнату. Не хочу, щоб Олег знову захотів притиснутись до мене своїм боком. Ці вторгнення в мій особистий простір, його дотик і усмішка — підіймає в мені божевільний вулкан емоцій та бажань.

А що зі мною творить його запах? Неначе гіпноз якийсь. Я навіть на кілька хвилин забуваю, як він насправді до мене ставиться.

Обполоснути обличчя прохолодною водою точно не завадить. Головою я розумію, що всі жести Олега несправжні та фальшиві. Але тілу, здається, на правду взагалі начхати. Головне, щоб він притискався. І чим сильніший дотик, тим краще.

Але я не маю нічого забувати. Треба пам'ятати, що це все гра, що все несправжнє.

Почуття провини дужче тисне на плечі — знову доводиться брехати в обличчя рідному синові.

Ця витівка провалиться з тріском! Обов'язково!

Очі чіпляються за тремтіння власних рук. Треба заспокоїтись. Ховаю їх під струмінь холодної води.

Трохи прийшовши до тями, йду пакувати інші речі. Оскільки кухня окупована чоловіками, я йду до Тіма до кімнати.

— Отакої, а кінь тут навіть не валявся, — бурмочу собі під ніс, упираючи руки в боки.

По всій кімнаті розкидані іграшки, упереміш з одягом та шкільними зошитами. У центрі цього хаосу гордо стоять три маленькі коробки з написами «приставка», «футбол» і «все інше».

Нічого іншого мені не залишається, як просто братися до справи.

Домашній одяг дитини швидко кидаю у дорожню валізу. М'які іграшки — у великий пакет, а решту одним помахом висипаю в пластикові контейнери. Сам потім хай шукає, де тут і що лежить.

Через деякий час на допомогу приходить Олег. Спокійно цікавиться куди класти ту чи іншу річ. І лише потім підключається Тимур, який спочатку надивився, як батьки в чотири руки швидко справляються з його скарбами.

Праця — річ заразна.

Між збиранням речей примудряємося кидатися іграшками одне в одного. Сміємося, коли під рукою трапляється щось кумедне та незрозуміле. Олег робить усім паперові шапочки зі списаного зошита Тимура.

Якщо подивитися на нас збоку, то можна, напевно, вирішити, що ми — справжня, дружня сім'я, що любить одне одного та поважає.

— Тату, дивися. Це мій перший футбольний м'яч! Ну, він не зовсім, звісно, ​​футбольний. Але я був тоді дурний і маленький, тому й не розумів нічого, — Тимур радісно підкидає знайдений м'ячик у бік батька.

Олег ловить його й уважно розглядає.

М'яч насправді звичайнісінький, гумовий, але має таке ж чорно-біле забарвлення з шестикутниками, як і справжній. У діаметрі сантиметрів двадцять не більше.

Титов міцно стискає іграшку сина і переводить погляд на мене. Сумний і трохи похилий.

— Так, це його перший м'яч, — мені тільки дай привід розповісти щось про сина. — Саме з нього почалася маніакальна любов Тіма до цього виду спорту. Він швидко навчився штурхати його ногою, повторюючи за старшими дітьми у дворі. Потім побачив футбольний матч по телевізору і почалося... Навіть спав у ліжку з ним якийсь час.

Не можу дивитися на Олега, мені здається, він докоряє мені за все це. Опускаю очі на одяг Тимура і продовжую розповідати:

— Ой, а що траплялося, коли ми кудись їхали та випадково про нього забували? — принагідно складаю все, що трапляється під руку. — Істерика на весь день. Тож я для підстрахування купила ще чотири таких же м’ячі. Перший оселився в багажнику машини, другий у батьків, третій — у Тіма в кімнаті. Четвертий, напевно, так і лежить десь у коморі. Він був куплений на випадок втрати одного з перших трьох.