Розділ 4. Перша гра в «ідеальну дружину»

Наступного ранку мене розбудив не будильник, а внутрішня тривога. Шлюб, який мав залишатися формальністю, вимагав від мене участі, до якої я була не готова. Максим, як завжди, пішов, не залишивши навіть сліду свого перебування вдома. Його повідомлення в телефоні виглядало так само ділово, як і він сам:

«Зустріч о 14:00. Я заїду за тобою о 13:30».

Я притиснула телефон до грудей і зітхнула. Все це здавалося театральною виставою, і моя роль у ній була нав'язливо чужою.

Однак, незважаючи на роздратування, я розуміла, що з'явитися на зустрічі в неохайному вигляді — це не лише удар по Максиму, а й по мені самій. Тож, зібравшись із думками, я відкрила шафу.

Вибір упав на темно-зелену сукню з відкритими плечима — стриману, але елегантну. Я вирішила, що вона чудово підкреслює мою талію, не роблячи образ занадто викликаючим. Легкий макіяж, золоті сережки, акуратний пучок — і з дзеркала на мене дивилася нова я, впевнена й навіть трохи зухвала.

О 13:30 у двері подзвонили. Я відкрила, і Максим уважно окинув мене поглядом. Його очі затрималися на моїй шиї, ніби оцінюючи кожну деталь.

— Готова? — коротко запитав він, але його тон був іншим, теплішим, ніж зазвичай.

— Як ніколи, — кинула я, намагаючись тримати голову високо.

---

Дорога до ресторану була напруженою. Максим уважно переглядав якісь документи на телефоні, а я мовчки дивилася у вікно, намагаючись приборкати тривогу.

— Це правда важливо? — запитала я, не відриваючи погляду від вулиць.

— Що саме? — Його голос був відстороненим.

— Інвестор. Наскільки важливим він є для твого бізнесу?

Він нарешті відірвався від телефону й подивився на мене.

— Достатньо важливим, щоб я не міг дозволити собі помилитися.

Його слова були чіткими, але без тиску. Він говорив правду, і це, певною мірою, заспокоювало.

— Добре, — я глибоко вдихнула. — Я не підведу.

Він кивнув, ніби це було само собою зрозумілим, і повернувся до свого телефону.

---

Ресторан, куди ми прибули, був у самому центрі міста. Величезні люстри, білі скатертини, келихи, що мерехтіли під світлом. Максим тримався впевнено, навіть трохи зверхньо, і я зрозуміла, що це його стихія.

На нас уже чекав чоловік середнього віку в бездоганному костюмі. Його гострий погляд одразу ж сфокусувався на нас.

— Максиме, — сказав він, потискаючи руку мого «чоловіка». — Радий бачити.

— І я вас, Андрію Петровичу. Дозвольте познайомити вас із моєю дружиною, Емілією.

Я простягнула руку й із силою, яка мені й не була властива, потиснула його долоню.

— Дуже приємно, — сказала я з усмішкою, якої вчилася з дитинства.

Інвестор оглянув мене оцінювальним поглядом, а потім задоволено кивнув.

— Чудовий вибір, Максиме. Ви не лише розумний бізнесмен, а й знаєтеся на красі.

Я стримала бажання закотити очі й стиснула губи. Максим, здається, цього не помітив.

— Емілія завжди мене підтримує, — сказав він, подивившись на мене з таким переконанням, що навіть я на мить у це повірила.

---

Протягом вечері я трималася стримано. Максим вів розмову майстерно, вплітаючи важливі деталі, а я лише час від часу кивала чи ставила запитання, які підкреслювали мою зацікавленість. Усе виглядало бездоганно.

— Ви чудова пара, — сказав Андрій Петрович наприкінці. — Із таким партнерством у вас великі перспективи.

— Це завдяки Лії, — відповів Максим.

— Її підтримка додає мені впевненості.

Його слова знову здивували мене. Я знала, що це лише частина його гри, але щось у них звучало інакше. Якби не його стриманість, я б могла подумати, що він справді це відчуває.

---

Дорогою додому я більше не могла стримувати свої емоції.

— Ти так переконливо граєш роль люблячого чоловіка. Не боїшся, що хтось почне вірити?

Максим знизав плечима.

— Це частина угоди. До того ж, ти сама справляєшся не гірше.

— Дякую за комплімент, — сухо відповіла я.

Він посміхнувся краєм губ.

— Це не комплімент. Це факт.

Я замовкла, дивлячись на вогні нічного міста за вікном.

---

Коли ми повернулися додому, я нарешті змогла зняти туфлі й видихнути. Максим пройшов повз мене, зупинившись лише на мить.

— Лія, ти сьогодні була чудовою.

Я здивовано подивилася на нього.

— Це теж частина угоди?

— Можливо, — відповів він, і його очі блиснули чимось, чого я раніше в них не бачила.

Він пішов, залишивши мене одну в кімнаті, але його слова гріли мене навіть після того, як я лягла в ліжко.

---