Розділ 38.1

Я повертаюся додому в огидному настрої. Відпускаю охорону, кидаю ключі від машини на стіл у вітальні і тільки-но стягую з себе піджак, як сходами вниз спускається Єва.

У довгій вечірній сукні. На високих шпильках. Уся при параді. Виглядає шикарно, але мене чомусь не чіпає. Усі мої думки зараз навколо Юлі крутяться.

Якого біса вона полізла до Карімова? Вона взагалі розуміє, що це за людина? Та навіть я не зможу її врятувати в разі чого.

Кров у венах вирує, хочеться кинути об стінку телефон і розбити в будинку все на друзки. А ще краще поїхати до неї і стежити за кожним її кроком, щоб не накоїла нічого.

Вона про доньку думала, коли в цю авантюру вплуталася?

— Захаре, чому ти ще не зібрався?

Навіть не помічаю, як переді мною завмирає Єва. Фокусую на ній свій погляд.

Видихаю.

— Куди зібрався? — кидаю різкіше, ніж слід було.

— Як куди? У дружини Авдієва сьогодні ювілей. Я ж тобі казала, Захаре.

— Іди сама, — відмахуюся. Настрою йти кудись немає. Мені потрібно подумати, як проконтролювати Юлю.

— Що значить одна, Захаре? Минулого разу до Смирнова я теж одна ходила. Таке відчуття, що в мене немає чоловіка. Хоча чого це я? — усміхається вона. — У мене ж і справді немає чоловіка. Живу тут на пташиних правах. Ти знайшов Юлю, то чому не можеш розлучитися нарешті, щоб ми могли одружитися?

— Я не в настрої, Єво.

Зазвичай вона розуміє, коли слід відступити. Але сьогодні немов спеціально вирішила добити мене.

— Не в настрої? — Єва кидає на мене погляд, повний розчарування і роздратування. — Захаре, скільки можна це терпіти? Ти взагалі збираєшся щось вирішувати чи так і будеш продовжувати витати думками десь там, із Юлею? Ти вдома ночуєш від сили двічі на тиждень. Прикриваєшся відрядженнями, але думаєш, я дурна?

Я стискаю зуби, намагаючись не зірватися. Але її слова, як голки, пронизують мене, викликаючи глуху злість.

— Не починай, Єво, — кидаю, відводячи погляд, але вона не відступає. — Ти все прекрасно знаєш. У мене раптово з'явилася донька. Я маю приділити час і їй, і тобі, і компанії. Мені розірватися чи як?

— Ні, Захаре, я більше не можу так! — Її голос починає підніматися, і я відчуваю, як усередині все закипає. — Ти знаходиш її після п'яти років. П'ять років, Захаре! І замість того, щоб поставити крапку у ваших стосунках і жити спокійно, ти продовжуєш метатися між нами. Я немов у минуле повернулася! Я втомилася бути на другому місці. Я втомилася чекати на тебе!

— Юля — мати моєї доньки. Я маю вбити її чи що? — рявкаю, не витримавши.

— Доньки! — Єва сміється, але цей сміх ріже слух. — Тільки не треба прикриватися дочкою. Ми обидва знаємо, що справа зовсім не в Діані, а в твоїй хворій прихильності до Юлі. Ти не можеш її відпустити, тому що вона кинула тебе першою. Та ще й як кинула! Це зачіпає твою гордість, так? Якби справа була в доньці, ти давно забрав би в неї опіку над дитиною! А ти навіть не дозволяєш мені познайомитися з дитиною!

Я ковтаю, відчуваючи, як усередині все напружується від її слів. Вона влучила точно в ціль, і це злить мене ще більше.

— Єво, припини, — голос мій стає загрозливим, але вона не слухає.

— Ні, Захаре, ти маєш нарешті вибрати. Або Юля, або я. Скільки ти ще будеш розриватися? Вона не любить тебе, ти ж знаєш це! Вона ніколи тебе не любила. — Вона робить крок до мене, впиваючись поглядом у мої очі. — А я люблю тебе. Я тут, завжди була поруч, і що? Ти знову і знову обираєш ту, яка тебе зрадила.

— Досить, — зриваюся я, голосно видихаючи. — Кохання не має жодного значення. Між нами нічого немає, Єво, не вигадуй, — різко відповідаю, встаючи з дивана. — Я йду прийняти душ. Привітай від мене Соловйову.

Із цими словами я повертаюся і йду, не чекаючи її реакції.

Заходжу у ванну, кидаю сорочку на підлогу. Ловлю в дзеркалі своє відображення. Обличчя напружене, ніби за секунду вибухну. Чорт, ну й день.

Кидаю погляд на телефон. Не відпускає думка про те, що Юля не послухає мене. Вона вперта. До божевілля. І ніколи не думає про наслідки. Швидко знаходжу в контактах номер помічника і набираю.

— Знайди інформацію, де працює Юля, і подбай про те, щоб її звільнили. Без шуму і скандалів. Усе має бути чисто, — кажу чітко, утримуючи контроль над голосом.

Артур погоджується без зайвих запитань. Знаю, що це може здатися дріб'язковою помстою, але мені потрібно, щоб вона перестала лізти туди, куди не варто. Відчуваю, як напруга трохи відпускає.

Кидаю телефон на тумбу і стаю під струмені душу. Вода стікає по шкірі, і я намагаюся видихнути, скинути з себе гнів. Але в голові тільки Юля. Її полохливий погляд, коли я побачив її з цим мужиком.

А до цього ж так мило йому посміхалася, загравала. Не пам'ятаю її такою. За п'ять років вона, схоже, навчилася завойовувати увагу чоловіків.

Чому я так відреагував? Звідки ця злість? Бо доторкнулися до того, що належить мені?

Витираюся і намотую рушник на стегна. Виходячи з ванної, помічаю, що в спальні на ліжку лежить Єва.