Розділ 37.3

— Юлю, підійди, — махає мені Влад, підкликаючи до них.

Натягую на обличчя ввічливу посмішку і роблю крок. По венах розганяється адреналін. Відчуття, немов опинилася героїнею якогось фільму про шпигунів.

— Аслане, познайомся, це моя сестра Юля.

Чоловік окидає мене вивчаючим поглядом. На обличчі з'являється легка посмішка, але очі залишаються крижаними.

— Дуже приємно, Юлю.

— Взаємно, — минуле хвилювання множиться на сто. — Я багато чула про вас.

— Не сумніваюся, — нахабно ковзає поглядом. На кілька секунд зупиняється на губах і знову повертається до очей. — Ну, а де ж ваш чоловік, Юлю?

Завмираю. Я точно не очікувала запитання про колишнього чоловіка. Усередині щось неприємно стискається. Відчуваю, як щоки починають злегка горіти, але швидко беру себе в руки. Карімов знає, куди тиснути, щоб вибити ґрунт з-під ніг.

— Ми із Захаром давно не разом.

Аслан злегка піднімає брову. Він наче спеціально затягує паузу, щоб я почувалася якомога незручніше. Секунди тягнуться болісно повільно.

— Ах, точно, — протягує з награним здивуванням. — Я ж бачив ваше інтерв'ю кілька років тому... Сумно, звісно.

У цей момент Влад прокашлюється, привертаючи увагу.

— Радий був поговорити, Аслане. Я вас залишу.

Брат робить крок убік. Напевно, потрібно буде подякувати йому за вдало наданий момент. Після, звісно ж.

— Я саме читала про новий бізнес-центр на Південному. — Щось несу, вигадую на ходу. Зате бачу, як його погляд стає зацікавленим.

— Справді? — повільно перепитує, примружуючись. — І що ж ви думаєте?

— Проєкт і справді вражає, — з легким блиском в очах продовжую. — Таке відчуття, що ви створили не просто бізнес-центр, а новий символ міста.

Чоловік на мить завмирає, вивчає мене з такою уважністю, що я відчуваю, як по спині пробігає холодок.

Але я не відступаю, навпаки, роблю ще один маленький крок уперед. Після цього вся увага дістається мені.

— Так ви в курсі, що він мій? — вимовляє повільно, розтягуючи слова, немов намагається витягнути з мене більше інформації.

— Звичайно, — усміхаюся, не дозволяючи собі показати, як сильно б'ється серце. Починаю говорити ще до того, як думка сформувалася остаточно. — Адже навколо стільки чуток...

Карімов дивиться на мене з трохи піднятою бровою, немов хоче зрозуміти справжній мотив. Але він вочевидь не підозрює, що я журналістка — скоріше, думає, що знайшла привід, щоб познайомитися.

— І все ж, ви ж не просто так підійшли, так? Зазвичай такі бесіди починаються з банальностей, на кшталт: «Як поживаєте?» або «Як вам захід?».

— То, виходить, я вже виділяюся? Подумала, що банальності — занадто нудно. А така людина, як ви, напевно, воліє, щоб час проводили з користю.

Карімов трохи нахиляє голову, пильно сканує.

— І ви вирішили, що це найкращий спосіб?

— Хіба я помилилася? — злегка посміхаюся і роблю ще один маленький крок до нього. Хапаюся за можливість поговорити ні про що.

Він на мить замовкає, ніби роздумуючи над моїми словами. Потім робить крок. Тепер чоловік буквально нависає наді мною, і мені доводиться дивитися вгору, щоб зустрітися з ним поглядом.

— Можливо. А якщо скажу, що я вас розкусив?

— Розкусили? Ви так на всіх жінок реагуєте, які підходять до вас на заходах?

— А ви так упевнено підходите до всіх успішних чоловіків чи тільки до тих, про яких чули?

Я фиркаю, але не дозволяю собі відступити. Роблю вигляд, що його сарказм мене не зачепив.

— Тільки до тих, хто справді вартий уваги, — відповідаю, утримуючи його погляд.

— Значить, мені пощастило.

Я лише утримую натягнуту посмішку, але всередині все перевертається. Чи приємний він мені? Ні, швидше відштовхує.

Він, як змій, що згорнувся кільцями, чекаючи вдалого моменту для удару. Цей холодний блиск в очах не обіцяє нічого хорошого.

Аслан раптово відводить погляд, і я, наслідуючи його приклад, машинально повертаю голову. Бачу, як до нас упевнено наближається Захар. Моє серце завмирає на секунду.

Його я тут точно не очікувала.

Захар підходить, киває Аслану і простягає руку. Вони обмінюються міцним рукостисканням.

— Коли призначиш зустріч? — запитує Аслан, навіть не дивлячись у мій бік.

— Наберу тебе.

Уважно спостерігаю за ними. Звучить ще кілька формальних фраз, але нічого цікавого. Але я не здивуюся, якщо в брудних справах Карімова замішаний Білецький.

Захар переводить погляд на мене. Дивиться довго і пильно. А в мене, здається, підгинаються коліна.

Ну чому він знову все псує просто своєю присутністю?

Нахиляється нижче, щоб почула тільки я. Гаряче дихання обпікає шкіру. Хочеться на секунду заплющити очі, але дивом стримуюся. Напружуюся всім тілом.