Розділ 15

— Ти ще довго? — Єва торкається моїх плечей і починає їх розминати.

Я відкидаюся на спинку крісла, накриваю її руку своєю, підношу до губ і цілую.

— Ще трохи, у мене завтра нарада. Потерпиш?

Вона відсувається, сідає на стілець навпроти. 

— Звичайно потерплю.  Я вже звикла до цього.

— Єва, ти ж знаєш, я увесь вільний час віддаю тобі, — кажу втомлено.

Сьогодні не хочеться жодних жіночих істерик. Я сюди прийшов розслабитися, насолодитися товариством Єви, а не з’ясовувати стосунки. Цього лайна мені вдома вистачає.

— Мені просто дуже сумно, розумієш? Ми з тобою навіть повечеряти в ресторані нормально не можемо, — знову важке зітхання. Все тому, що не зміг стримати обіцянку через роботу. — Тому в мене і немає настрою. Я так втомилася від цього. Ділити тебе з нею… ховатися від усіх… Хочеться чогось, але не знаю чого…

— Ну так подумай, чого б тобі хотілося, кошенятко, — кажу м’яко й повертаю погляд до монітора ноутбука.

— Те, чого мені хочеться — нереально.

Я розумію, про що вона, але виду не подаю.

— Знаєш, Захаре, — починає  після паузи, і я піднімаю очі. — Думаю, я знаю, що могло б підняти мені настрій. Хоча б трохи.

Я зморщую лоба. Єва рідко починає розмови з такою обережністю, отже, задумала щось серйозне.

— І що ж це за диво-спосіб?

— Хочу нову машину, — каже, дивлячись прямо на мене. Кілька разів кліпає, спокусливо посміхається. — Не просто машину, а ту, про яку я давно мрію. І ти знаєш, про яку я говорю.

— Єва, — зітхаю я.

— Немає нічого складного в цьому, Захаре, — її голос стає настирливішим. — Я просто хочу, щоб ти зробив для мене цей подарунок. Сам же сказав, що для мене нічого не шкода. Що таке машина? Це ж навіть не весілля з тобою. Мої подруги від заздрощів помруть. Вони всі про своїх чоловіків і хлопців розповідають, а я навіть не можу похвалитися, який ти в мене хороший. Вони думають, що я вигадую, що в мене є успішний забезпечений чоловік. Чи тобі шкода для мене? 

— Звичайно, не шкода, — бурмочу я, закриваючи ноутбук.

Що таке триста тисяч у порівнянні з тим, що терпить Єва вже два роки? Не збіднію.

— Просто це питання часу. Я попрошу когось із своїх людей зайнятися цим.

Єва встає зі стільця і підходить ближче, її рухи плавні і граційні, наче у хижачки. Вона сідає мені на коліна, обіймає за шию і заглядає в очі.

— Дякую, Захаре, — шепоче, і я відчуваю, як її тепло проникає в мене, розслабляючи всю напругу і втому. — Я так тебе люблю. Ти навіть не уявляєш.

******************

— Денисе, у мене до тебе справа є. Я відправив модель машини, можеш пригнати її в стислі терміни? За послугу, звичайно, добре заплачу.

— Без проблем, Захаре.

— Хоча зачекай, — я раптом згадую, що у Юлі скоро день народження, а свою машину вона по дурості розбила. Та й давно треба було її замінити. Не за статусом моїй дружині на такій машині їздити. — Мені потрібні дві такі машини, зможеш дістати?

— Ти, я бачу, вирішив розщедритися, Захаре. Подивлюся, що можна зробити. Це не масове виробництво, сам розумієш.

— Давай, Денисе, у темпі вальсу. Мені дуже потрібні ці машини.

Стук у кабінет змушує закінчити розмову. До мене заходить начальник служби безпеки і за сумісництвом мій друг Ігор.

Кивком показую, щоб проходив.

— Щось нарив по нашій справі? — переходжу на серйозний тон.

Останнім часом якась сука дуже активно під мене копає. Довелося навіть до Єви додаткову охорону приставити і стати до параної обережним.

— Діють обережно, складно сказати, хто. Ми в компанії про всяк випадок усіх перевірили, нікого підозрілого. Ти, Захаре, швидше закінчуй переоформлення всіх компаній, незабаром почнуться політичні перегони, усе має бути максимально чисто.

— І без тебе знаю, — роздратовано клацаю ручкою. — За моєю дружиною хтось стежив?

— Ні.

— Чим вона займалася без мене ці дні?

— То вдома сиділа, то по торговому центру ходила й закуповувалася.

— Зрозуміло, — відкидаюся на спинку крісла.

Здається, всі жінки діють за однією схемою. Спочатку мозок винесуть, потім гроші йдуть витрачати.

— Що ти збираєшся робити з нею, Білецький? Красива ж жінка. І непогана. Тебе ось скільки часу терпить.

— А це, Ігорю, вже не твоя справа, — чомусь злюся. — Мені працювати треба. Якщо в тебе більше нічого немає, залиш мене.