Розділ 12

Приїхали. Водій виходить із машини першим і, як завжди, відчиняє мені двері. Відмахуюся від простягнутої руки, можливо, занадто різко. 

Погляд ковзає по дорогих автомобілях, припаркованих біля входу. Деякі номери здаються знайомими. Вочевидь, на манежі все ті ж обличчя, точніше, маски. Раніше я не вміла грати в жорстокі ігри, в маскарад, виглядала нерозумно і дивно на тлі інших. Але прийшов час вчитися.

У повній самоті прямую всередину. Так, Захар знову за мною не приїхав. Він завжди так робив, прикривався черговим важливим проєктом або діловими зустрічами. У минулому образа завдавала болю, зараз - так навіть краще.

Входжу всередину, і світ навколо немов уповільнюється. Втягую повітря, просочене дорогими парфумами та елітним алкоголем. Напружуюся ще більше. 

Захара поки що не видно, але я не відчуваю полегшення. Знаю, що цей перепочинок тимчасовий.

Я не хотіла приходити сюди, але моя відсутність принесла б і без того непотрібні проблеми. Доведеться терпіти. 

Роблю крок і мигцем чіпляюся за знайому фігуру. Батько стоїть до мене спиною, тож поки що вдається залишатися непоміченою. 

Мами не видно, поруч із ним Влад. 

Мушу зізнатися, що вигляд він має кращий, ніж я думала. Так і не скажеш, що ще кілька днів тому цей чоловік перебував у клініці після чергового передозування. 

Ховаюся за спиною офіціанта і відходжу на безпечну відстань.

До зали заходять люди, помічаю серед них чоловіка. Намагаюся приховати розчарування, але, напевно, здерти зможу його тільки зі шкірою. 

Білецький підходить ближче, стоїть переді мною в усій своїй пишноті, упакований у свій улюблений костюм від Brioni. 

Кілька секунд витріщаємося одне на одного в безглуздій сутичці. Я давно здалася, але Захар не може прийняти мою капітуляцію і відпустити. Сам змушує на брудні й мерзенні вчинки, закопуючи нас обох. 

- Посміхайся, Юлю, - шепоче, схиляючись до вуха, обпікаючи шкіру гарячим диханням. Навіть пощипувати в тих місцях починає. 

Здригаюся, коли його пальці ковзають по таліЇ. Хочеться відштовхнути, але стримуюся, застигаю на місці з титанічним зусиллям.

Білецький знову вмикає режим відданого і люблячого чоловіка. З боку це виглядає так мило, що нудить. 

- Як накажеш, - натягую на обличчя сліпучу посмішку, але схвалення від нього не отримую. Мабуть, мене очі видають. Немає в них радості, тільки холод, що пробирає до мурашок.

Голос ведучого вривається в думки, і я відвертаюся до сцени. Намагаюся проявити інтерес, хоча насправді мені плювати на все, що відбувається. Але це краще, ніж дивитися на Захара, хоча б ненадовго можу побудувати між нами невидиму стіну.

- Потерпи трохи, ми тут ненадовго, - голос звучить надто турботливо. Кілька разів здивовано кліпаю очима.

Напружено киваю, а сама погляд від сцени не відводжу.

- Ти можеш іти, не потрібно мене стерегти. Обіцяю, що не натворю дурниць. Наприкінці вечора покажеш, до кого треба підійти й усміхнутися, а потім розбіжимося, як зазвичай. Домовилися?

- Тон простіше, принцесо. 

Я стискаю губи і не встигаю відповісти, як помічаю боковим зором батька, що наближається. Хочеться зірватися з місця і побігти в інший бік, але ноги не слухаються. Несвідомо впиваюся пальцями в плече Захара, напевно, навіть занадто сильно...

Батько простягає руку Білецькому, і той її приймає. А мені стає ще гірше. Виглядає моторошно - два лицеміри, яким плювати на всіх, крім себе. Нудить від обох. 

- Чудовий вигляд маєш, донечко.

Серйозно? Це все, що він хотів мені сказати? Підійшов заради дурного компліменту? Дурні слова дратують мене ще сильніше, топлять у злості й пускають отруту по венах. 

- Дякую. Я залишу вас, не буду заважати сильним світу цього творити великі справи.

Розвертаюся і швидко йду, поки ніхто не вирішив мене зупинити. 

Тягнуся за келихом дорогого вина, хочеться хоч на секунду відволіктися, але взяти його в руки не встигаю. Переді мною, з посмішкою на обличчі, з'являється знайоме обличчя. 

- Савіна, ну й видок у тебе! Зізнавайся, Юлю, це контракт із дияволом? Я вражений.

- Артеме Сергійовичу, зупиніться, це не за статусом.

На красивому обличчі промайнула лукава усмішка. Напевно, у будь-якої жінки в мить підкосилися б коліна, але в мене на Воліна давно виробився імунітет.

- Заспокойся, Савіно. Ми не в академії, і ти більше не моя студентка.

Закочую очі. Минуло три роки, а Волін той самий - самовпевнений, безмірно привабливий і до жаху дратівливий.

Спогади накочуються хвилею. Усі в групі були в захваті від нового викладача. Звісно, молодий і шалено вродливий, з шаленою енергетикою. "Ходячий секс", як казали дівчата. 

Ходили чутки, що педагогічна кар'єра Воліна - не більше ніж  покарання. Історія, звісно, вельми каламутна, але дівчатка дещо розкопали. Ну а як інакше? Майбутні журналісти ж.

Впливовий бізнесмен не пробачив синові скандальної витівки на черговому "благодійному" вечорі. Артем з'явився туди з відомою скандальною моделлю і, не соромлячись, фліртував із нею на очах у всіх.