Розділ 11

П'ять років тому.

Серце шалено калатає в грудях. 

Від хвилювання зовсім не виходить тримати себе в руках. Навіть на ногах встояти досить важко.

Прокашлююся, гладжу тканину своєї білосніжної весільної сукні. Кілька секунд прискіпливо роздивляюся себе з усіх боків. Адже цей день має стати найкращим у моєму житті.

- О, Боже, ти така гарна, - у кімнату заходить мама. В її очах блищать сльози. Відводжу погляд убік, бо ще секунду, і сама заплачу.

- Мамо, навіть не думай про це! Макіяж потече.

Дивлюся на шалено красивий букет, який не може не тішити. Видихаю. 

- Ти така прекрасна, донечко.

І вона не бреше. Білосніжна сукня щільно обтягує моє струнке тіло і донизу йде в довгий шлейф. Вона підкреслює вигини фігури, робить мене неймовірно привабливою. А макіяж і зачіска змінили мене до невпізнання, зробили трохи старшою. Відчуваю себе справжньою зіркою.

- Це все сукня, вона чудова. Я так хвилююся, мамо, - витягую руку вперед, демонструючи, як тремтять пальці. - Захар ще не приїхав?

Запитання висить у повітрі. Мама несподівано опускає очі в підлогу. Здається, хоче відсторонитися. Мабуть, уся справа в нервовому напруженні. Не щодня доньку заміж видають.

- Скоро буде.

З вулиці лунає спокійна мелодія, гості прибувають, церемонія скоро має розпочатися, костюм Захара в кімнаті нареченого, фотосесії перед церемонією з ним не вийшло, що мене шалено засмучує.

- Якщо чоловік тебе образить, ти ж скажеш, донечко?

Я сміюся. Хіба може цей чоловік завдати мені болю?

- Так, мені щойно повідомили, що наречений прибув, - діловито повідомляє організатор. - Піду перевірю все, а ви готуйтеся до виходу.
Я роблю глибокий вдих.

- Ходімо, донечко!

Батько входить легкою ходою. Простягає руку, і я вкладаю свою. М'який ворс заглушає стукіт моїх підборів. Погляд не відривається від скляних дверей попереду нас. Я зменшую крок. В останню мить чомусь стає страшно до жаху.

- Готова?

Киваю. Від хвилювання в горлі пересохло. Відчуваю, як шалено калатає серце в грудях і як раз за разом стає важко дихати. За сценарієм ми маємо дочекатися музики, і тільки тоді тато поведе мене до вівтаря і передасть у руки майбутнього чоловіка.

- Не треба так нервувати, донечко. Ти вся тремтиш, - хитає батько головою. - Нікуди твій наречений не втече.

Я роблю глибокий подих і нарешті розслабляюся, коли повільно з батьком починаємо йти доріжкою, всипаною пелюстками троянд. Нічого навколо не помічаю, навіть музика відходить кудись на задній план. Дивлюся тільки на нього. На мого коханого чоловіка.

Господи, який же він гарний. Здається, я ніколи до цього не звикну. Все ще не вірю, що серед стількох жінок він обрав саме мене.

Нарешті ми підходимо до арки, прикрашеної живими квітами, клацають затискачі фотоапаратів, чується шепіт гостей. Захар простягає руку, і я вкладаю свою в його долоню.
Його рука холодна. Погляд зосереджений. Здається, він нервує так само сильно, як і я. На обличчі ні краплі усмішки.

Ми стоїмо один навпроти одного, тримаємося за руки і дивимося в очі, не відриваючись. Я прикушую губу, все ще не вірячи в те, що відбувається, а ще жадібно розглядаю чоловіка.

Я майже не чую, що говорить ведучий. Губи розтягуються в усмішці. Я така щаслива.

Я простягаю праву руку до чоловіка і стежу за тим, як золотий обідок повільно ковзає по моєму пальцю. Короткий поцілунок, оплески, і ось ми вже чоловік і дружина.
Губи все ще горять після поцілунку, і я обсмикую себе щоразу, коли пальці намагаються доторкнутися до них.

А далі йде низка привітань і фото на пам'ять.

Я шалено втомлююся за вечір, тому, коли нарешті доходить час до феєрверку, я радію, тому що це має поставити фінальну крапку в цьому святі.

- Іди в номер, я хочу ще де з ким переговорити, - вимовляє Захар, відправляючи мене одну в номер для молодят.

Я киваю, кутаюся в його піджак, вдихаю аромат чоловіка. Вже передчуваю нашу першу шлюбну ніч.
Сяк-так у номері справляюся з блискавкою на сукні і знімаю її з себе. Під ним у мене білий мереживний комплект білизни. Я довго вибирала його для нашої ночі. 

Жар обпалює щоки. Адже у мене ще нікого не було. А раптом я можу йому не сподобатися?
Після наших заручин він поїхав у відрядження, а повернувся перед самим весіллям. У нас навіть побачення толкового не було, не те що сексу. 

Подруга, звісно, намагалася мене заспокоїти. Повторювала, що чоловікові це навіть буде лестити. Особливо майбутньому чоловікові. Але дурні думки все одно вриваються в мозок на шаленій швидкості.

Роблю крок до ліжка. Ловлю пальцями кисень, якого так зараз відчайдушно не вистачає.

Може, варто лягти на ліжко?

Чорт, що там Катя розповідала?

Та нічого складного. 

Перед першою шлюбною ніччю я кілька днів поспіль гризла подругу дурними запитаннями. Здавалося, вона шалено від мене втомилася, але з розумінням продовжувала ділитися тим, чим могла.