Глава 5

Тимур

Це рішення Тимуру не до душі, але воно було єдиним вірним. Він вважав своїм обов’язком подбати про дочку Івана, до того ж той сам просив у нього про це перед смертю. 

Софію він пам’ятав. Щоправда, за роки, що не бачив її, вона стала справжньою красунею. Від незграбного підлітка нічого не залишилося. А ще вона була неймовірно схожою на батька. У неї були його пронизливі очі, які, здавалося, бачать тебе зсередини, й це трохи нервувало Тимура. Дивився на неї, а відчуття, немов перед ним Іван із його проникливістю. 

Каблучку Тимур купив дорогою додому. Це був спонтанний вчинок, але потрібно було дотримуватися правдоподібності історії. Соколова він чудово знав, тому не сумнівався, що той не відступить так просто. Софії потрібно гарантувати безпеку, краще за все тримати її поруч із собою. Доти, поки всі формальні процедури не будуть улагоджені й компанія не перейде під управління Тимура. 

Насправді від цієї угоди виграють вони обоє. Нове керівництво Огнєву ні до чого. Головне, щоб Софія погодилася. Потрібно намагатися бути якомога переконливішим. Він навіть заготовив цілу промову на випадок її відмови, розумів же, як дивно звучить його пропозиція, тому зовсім не очікував, що вона так швидко погодиться. 

Швидше за все, сама розуміє серйозність цієї ситуації або настільки шокована й налякана тим, що відбувається, що погодилася відразу на фіктивний шлюб. 

Єдине, що він не врахував — так це реакцію Насті на новину про його одруження. Не з нею. 

З важкою душею Тимур йшов до неї на цю розмову. Тягнути не хотілося. Вони з нею пів року разом, вона дуже мила і пристрасна дівчина. А ще гарна, немов богиня. Загалом, з якого боку не глянь — повністю в його смаку. Можливо, за кілька років він би серйозно замислився щодо одруження з нею, але зараз йому достатньо й того, що вони живуть разом. Йому тридцять один, їй — двадцять шість. Є ще час придивитися одне до одного і будувати стосунки без поспіху. 

— У мене є серйозна розмова, Насте. Швидше за все, нові обставини змінять трохи звичне для нас життя, — сказав Тимур, сідаючи навпроти неї. 

Настя відірвалася від телефону, грайливо подивилася на Огнєва, немов передчуваючи щось приємне.

— Я вся в увазі, — на її обличчі розтягнулася задоволена усмішка, Тимур мимоволі подумав, що через кілька хвилин ця усмішка зникне. Навряд чи Насті сподобаються його слова. 

— Загалом, — Тім прочистив горло. Він завжди був твердим і рішучим у своїх вчинках і словах, але зараз чомусь розгубився. Або ж просто передчував, що варто йому озвучити вголос про своє рішення — і скандалу не уникнути? 

— Тім, ну що ти мнешся, як першокласник, — Настя підіймається з дивана, спокусливо виляючи своїми формами.

Вона сідає йому на коліна й пальчиком окреслює губи. Млосно зазирає в очі. Вона чимось дуже задоволена. 

— Ну не тягни, любий. Хоча, мені здається, я знаю, про що буде розмова, — муркоче вона. 

Ні, люба, ти навіть не уявляєш, — похмуро подумав Тимур, але все ж сподівався, що вона зрозуміє причини такого рішення. 

Настя схиляється до його вуха, її дихання лоскоче, а від вигинів її тіла й дотиків твердне в паху й розгорається бажання. 

— Маша мені сказала, що бачила тебе сьогодні в ювелірній крамниці. І ти купував дещо дуже дороге, — її гарячий язичок торкається мочки його вуха. 

Дідько, треба було й Насті щось купити. Хоча б для того, щоб трохи зменшити її гнів. 

— Настя, розмова дійсно не з простих, злізь, — важко зітхає Тимур і, швидше за все, у виразі його обличчя або в інтонаціях голосу дівчина вловлює щось таке, що змушує її нахмуриться, а усмішку зникнути. 

— Що сталося, Тіме? Я думала, мова піде про наше майбутнє. 

Настя сідає поруч, вичікувально дивиться на чоловіка. Погане передчуття підказує їй, що Тимур зовсім не пропозицію їй збирався зробити. Навіщо ж каблучку з діамантом тоді купував? 

— Так і є, мова піде про наше майбутнє. Тільки пообіцяй, що жодних скандалів і сварок, — серйозно дивиться на неї Тім, і Настя напружується. 

— Добре, — придушено вимовляє вона, а всередині вже ціла буря емоцій.

— Ти ж знаєш, що Озерський помер і весь його статок, включно з акціями компанії, переходить до його дочки? — здалеку починає він. 

Настя киває, усе ще не розуміючи, до чого тут Озерський, акції, його смерть і дочка. 

— Так ось, погані люди хочуть дістатися до Софії й відібрати компанію, — немов маленькій, пояснює він, а потім обіймає за талію, притягує до себе й цілує в скроню. — — Якщо це станеться, то ми залишимося без усього. Напевно, вони відразу ж поставлять на керівні посади своїх людей… 

— Але як так?! Ти ж там директор! — обурено сопе вона. 

— Я всього лише фінансовий директор, та й частка моїх акцій у компанії незначна, щоб мати якийсь значущий вплив на прийняття рішень, коли справа дійде до засідання акціонерів.

— Невже нічого не можна вдіяти? — спалахує вона. Її очі бігають туди-сюди, втрачати положення й багате життя Насті зовсім не хочеться. У неї зараз гарний, молодий і успішний чоловік, усі подруги заздрять, а чим він займеться, якщо його звільнять?