XXVI

Незнаю, скільки вже годин пройшло, але вже надворі стемніло. Все тіло болить, твердить стілець забирає у мене сили. І живіт бурчить, щоб його покормили. Але ніхто навіть не думав, щоб нагодувати бранецю. Потрібно щось придумати. Втекти звідси, раніше чим Власов приїде сюди. А хіба я знаю, коли він буде тут? Ні, незнаю. Може Влад вже прийшов. Що робити? Хтось відмикає замок.

- Ну як сумувала за мною? – запитав знайомий. – Чого мовчиш? Ну, же скажи мені слово, так хочу почути твій голос, - почав підходити до мене, доторкнувся до мого обличчя рукою, лише повернула вбік.

- Не торкайся мене, - не втрималась і сказала йому.

- Чому ти так зі мною? Я ж із тобою добрий, - погладив мене по голові, так противно від цього.

- Дуже.

- Хочеш їсти? – мовчу, не хочу більше говорити, потрібно берегти сили. – Мовчанка знак згоди, але ти будеш слухняною. Зараз тебе розв’яжу, і підемо до іншої кімнати, навіть не думай тікати, а то залишишся голодною.

Добре, зараз не буду, але потім. Наберусь сил і дам драла. Як же легше стало, коли руки і ноги вивільнись від мотузок. Вони залишили добрячі сліди, сподіваюсь вони не завжди. Вася із сумним поглядом подивився на наслідки, шкодує, що так зробив. Правильно це твоя вина.

- Вибач, -промовив і опустив голову. Нічого йому не сказала, лише встала з стільця, і направиваль до дверей, біля них вже стояли два великана. Один пішов вперед, показуючи дорогу, інший йшов слідом за мною. А головний злочинець пішов у іншу сторону. Це був будинок, невеличкий. Деякі стіни з порваними шпалерами, дерев’яна підлога скрипіла від кожного кроку.

Мене привели до кухні, яка теж була в не гарному вигляді. На столі вже стояв суп, хліб, каша й кампот. І живіт знову подав звуки, хочу їсти. А може вони щось тоді підсипали? З недовірою глянула на їжу, потім на тих великанів.

- Їж, - промовив один, - не бійся не отравлене.

Не дуже віриться в його слова, проте організм хоче підкріпитись, тому почала їсти. На смак нічого таке. Потім мене повели в іншу кімнату, де вже було маленьке ліжко. Вікно теж були з гратами, стіни сірі й наводять нагнітаючий настрій. Мене знову заченили, добре, що хоч не прив’язували. Лягла і зразу заснула. Сильно ці події втомили.

Прокинулась і біля мене на стільці сидів Вася, і дивився на мене. Цікаво скільки він так наглядає за мною?

- Ти вже встала, це добре, - сказав він.

- Відпусти мене, нічого не змінилось.

- Сьогодні вечером твій чоловік приїде, щоб врятувати тебе.

- У тебе є гроші, навіщо він тобі?

- Якщо він дійсно тебе любить, то поставе підпис, де відмовляється від свого бізнесу. Зроблю його бранкротом, а потім заберу його життя.

- Не смій цього робити.

- Досі йдеш проти мене, - дав мені ляпаса. Ай, боляче. Точно псих.

- Але йому я дам подивитися на тебе останній раз, -вийшов.

Ні, ні, він ж не приїде сам один сюди. Сльози почали бігти по моїх щоках. Куди? Звідси втекти. Через пару хвилин хлопець знову повернувся. Я підходжу до вікна,  а він до мене наближається. Немає куди тікати.

- Що ти хочеш? – страх, охопив мене.

- Тебе, - що? Ні, що з ним.

- Ти не зробиш цього.

- Чому ти так думаєш? – і ще ближе підходить.

- Ти ж кохаєш мене, і ти не зможеш мені завдати болю.

Він нічого не відповів наближився впритик, його губи лише декілька сантиметрів від моїх. Починаю відбиватись, але Вася сильніший. Підняв мої руки до верху і поцілував. Міцно закриваю рот, не хочу, цілуватись з не коханим. Бачучи, що не відповідаю йому, він відсторонився.

- Скоро ти забудеш його, - розлючений покинув кімнату.

Їсти цього разу принесли сюди. Вечір. Отже, вже Влад скоро буде тут. А може він забув про мене. Я його кохаю, а його почуттів незнаю. Через пару хвилин мене повели в кімнату, де вже за столом сидів Вася і Влад. Він зразу побачив мене, в його очах відчувалась тривога і переживання. Хотіла підйти до нього проте мені не дозволили.

- Бачиш твоя кохана ціла, тому підписуй і можеш її забрати, - промовив викрадач.

- Ні, це пастка! – прокричала я і за це мене вдарили знову по щоці. Але цього разу великан, від нього ще боляче.

- Не смій її чіпати, - промовив Влад.

- Вана сама вина, що не може тримати язика за зубами. Швидше, зробиш свою карлючку й підеш звідси, - раптом почулись постріли. – Що це відбувається?

- Ти думав, що обіграв мене, - говоре Влад,  - але я розумний за тебе. Твої люди вже не зможуть підбігти на допомогу, їх вже оточили міліція. Здавайся.

- Ти забрав людей, але дружину. Вона в моїх руках, - підбігши до мене і обняв взаді.

- Відпусти її, якщо хочеш вийти звідси живим, - приказав Принц. Він не спішив цього робити, вкусила його за руку і швидко підбігла до Влада, стала за його спиною.

- Я  не здамся так просто, - і хотів тікати.

- Це вже нічого не зробиш, - схопив його якись дядечка і забрав його.

- Дякую, - промовила до Власова й обняла його.

- Потрібно було тобі раніше розказати, можливо такого не було.

- Добре, що вже гаразд.

Я рада, що все так гарно закінчилось. Після цього ми поїхали додому, першим ділом пішла в душ, намагаюсь це забути як страшний сон. Бабусі Власов сказав, що просто мене забрав раніше, щоб вона не хвилювалася. Напевне вона ображена. Тому поросила Влада, що він відвіз мене до неї. Приїхавши, я зібрала речі, поговорила з бабусею, повечеряли й знову в дорогу.

Минув тиждень... 

- Вітаю Вас, Ви поступили, - сказала тітонька, яка повідомила цю чудову новину.

Ура! Ура! Ура! Та ще й на бюджет, знаю буде важко, але я впевнена справлюсь. Завтра наш останній день подружнього життя. Ось усьому хорошому приходить кінець.

Три дня назад

Сьогодні хочу розказати про свої почуття йому. Саме цього дня набралася сміливості. Не хочу відпускати щастя. Після того викрадення довго думала. Я кохаю Влада, не лише за зовнішність, ні. За ці місяці, що ми провели разом зрозуміла, що мені буде важко його відпустити. В нього є багато добрих якостей, які маскує для чужих, відкрився.