ХХІІІ

-Ні, ти будеш моєю, - промовив він. Бамс. Його вдарив Власов, рада його бачити. 

-Дякую) 

-Пішли зі мною. 

Не кажу ніяких слів і йду слід за ним. Цікаво, чому у такі моменти з'являється Влад. Може відчуває, що потрапила в неприємності. Чи стежить за мною? Хочеться у нього запитати, але не можу. Головне, що Принц є тут і зараз. Ми зашли у нашу каюту. 

-Поки ми будемо тут, ти не будеш виходити звідси, - говоре Влад, - тільки зі мною. 

-Чому це? 

-Тобі так сподобався він, що хочеш повтору? 

-Ні, але сидіти в заперті також не буду. 

-Цей тип дуже підступний.

-Невже холодний Принц ревнує? 

-Ти що говориш, - почав заперечувати, - я тебе - ні. Я як друг попереджаю, до того всі знають, що ти моя дружина, так що не маєш тут заводити романи. 

-Хто би говорив, - промовила я. 

-Ти про що? 

-Сам говорить мені бути гарною дружиною, а сам йде до інших. 

-Мила, ти про кого? 

-Не називай мене так - це раз, а по-друге, Мелек ти дуже подобається, і видно що і вона тобі. 

-Принцеса, а хіба ти сама ввикаєш ревнощі? 

-Не говори дурниці, я хоч відбивалися, а ти дозволяв якісь дівчині доторкатися при всіх. 

-Але ж її не чіпав, - почав захищатися. - Давай знайдемо компроміс? 

-Добре, - перший запропонував, не буду відмовлятися, не подобається, коли у нас такі суперечки, але ціную, що він робить перші кроки. 

-Ні ти, ні я не будемо заігрувати, - хто би говорив, продовжуй свою промову, але не вірю, що будеш дотримуватися цих слів, - зробимо декілька поцілунків на публіку, щоб вони бачили, що ти моя, а я твій. 

-Стоп, ні я не погоджуюсь. 

-Не хвилюйся, це будуть лише милі поцілунки, а не французькі. 

Після цієї розмови Власов пішов до друга, а мені дав наказ сидіти й чекати його тут. Нудно, нудно. Хтось стукає у двері. 

-Можна війти? 

-Так, - по голосу я впізнала, що то була Аміна. 

-Що робиш? 

-Нудьгую, а ти? 

-Так само. 

І тут ми засміялись. Почали говорити на різні теми, таке відчуття ніби ми давні подруги, які зібрались після довгої розлуки й маємо розказати, що знаємо одна одній. Потім Аміна пішла до свого коханого, а то хоче проводити більше часу з ним. Цікаво ж чим зайнятий Влад. Казав, що не на довго, але його немає десь годину. 

Хтось дихає мені в шию, обертаюсь біля мене лежить Принц. Він такий милий, коли спить. Чому хлопець так близько біля мене? Посуну краще його подалі від мене. Бам. Упав. 

-Ти що робиш? - сонним, але суворим голосом проговорив Власов. 

-А навіщо так бути близько? - визнаю перестаралася, але йому цього не скажу, тому що в більшій мірі винен, ніж я. Поки думала, Влад потягнув мене на підлогу. 

-Болить? - запитує і ще сміється. 

-Ні, - кому, брешу, болить, напевне синяк буде. 

Сидемо і дивимось один в одному в очі, як те буває в фільмах. Мовчанка, лише погляди, які вирішуть за нас дії, які маємо зробити. Чому ти такий? Щоб було б якби ти згадав мене перед тим, як починати цю гру? Згадай мене, здається, усе пішло проти мене. Сказати тобі правду, але я не маю доказів, а так ти не повіриш. Говорив, що у мене щось є, але не пам'ятаю що. 

Такі думки круться у моїй голові, а що думає Влад незнаю. Так хочеться знати, що твориться у його голові, але на жаль, у мене немає супер сил, щоб дізнатися. Серце б' ється частіше, заспокойся, ми лише друзі й нічого більше. Стук. 

-Можна ввійти? - питає хтось за дверима. 

-Так, - говоре Влад, і ми піднімаємось із підлоги. 

-Вечеря готова, можете йти, - сказав друг Принца. - Чи ви хочете вдвох посидіти? - почав щось Власов моргати. Тепер чую у мене обличчя як помідор. Чому? Він ж ніби нічого такого не говорив. 

-Йди, зараз прийдемо. Ти чого? - запитав, коли Вадим пішов. 

-Що саме? 

-Чого у тебе все лице палає? 

-А ти про це. Жарко, тобі не душно? - починаю, щось придумувати, але здається він не повірив. Дає мені кофту, дивлюсь на нього незрозумілим поглядом. 

-Що? 

-Мені жарко, а не холодно, - промовила. 

-Уже вечір.

-І? 

-Не ікай, а слухай мене. 

-Ні, я нормально одягнена(шорти, футболка).

-Зробиш по-своєму? - кивнула головою. Він швидко забрав ключ і вийшов. Що задумав? Звук дверей, вони замкнені. Навіщо? Я що Рампуцель, що повинна сидіти у вежі? Але йому так просто з рук не зійде. Через 10 хвилин повернувся хлопець. 

-Ти що собі дозволяє? - починаю на нього наїжджати. 

-Доки ми  на цьому кораблі, Катю, ти не будеш виходити з цієї кімнати без мене, - зробив паузу, - а ще  будеш одягати, ті речі, які я дозволю. 

Що Владові стрійнуло в голову? Він ревнує? Сам ж говорив, що кохаєш дівчину з дитинства , що ми друзі, але твоя поведінка говорить інше. Можливо сам заплутався. 

-Говориш, що робиш це тільки, щоб інші вірили в наші стосунки? 

-Так. 

-Тоді ти маєш теж дотриматися цих правил.

-Добре, - по голосу чути, що він не дуже радий, зате не сперечався. 

Далі ми вечеряли те, що Принц приніс. Більше не виходили з кімнати, кожен був зайнятий своїми справами. 

-Як  уявляєш зустріч зі своєю половиною? 

-Романтичною, скажу що кохаю її. 

-Але ж ти незнаєш, якою вона зараз є. 

-Якою б вона не була, якою є буду її любити. 

-Дуже мило. 

-А ти? - ніби просте питання, але не хочеться на нього відповідати, добре, що лежу до нього спиною на іншому боці ліжка. Краще зробити, що вигляд, що сплю, бо правда не знаю, що йому відповісти. 

-Ти що спиш? 

-Мг. 

Ранком ми прибули до іншого туристичного містечка. Компанію ходили, гуляли по ньому, робили фотографії. Мелек постійно дивно поглядала на нашу пару, тепер я правда почала хвилюватися через ті, слова,, які мені говорила Аміна. 

-Може втечемо від них? - запитав Власов, кивнула в знак згоди. Взяв мене за руку, і  повільно пішли, коли всі вони опинилася вперед, а ми позаду звернули в іншу вуличку.