ХХІІ

Зупинюсь краще на футболці й шортах, а ще одягну купальник на всяк випадок. Заплела  дві коси, взяла сумку на одне плече й спустилася. Принц одягнув також футболку, шорти, але не такі короткі як мої. Моя інтуїція мене не підвела, прийшли на пляж.

Море було красивим, люди були на позитивному настрої. Кожен поводився як хотів. Діти бігали, гралися із піском, хтось засмагав, щоб показати, що вони дійсно були на відпочинку, а інші плавали в солоній воді. Власов пішов купатися, але оскільки я не вмію плавати, тому залишилася на березі. Лежу, у наувушниках грає музика, окуляри захищають від сонця.

- You are very a beatiful girl, - почула крізь музику таку фразу. Напевне він не до мене, але чому він стоїть тут біля мене. Хлопець ще раз повторив фразу.

- Sorry, I am buzy now, - відповіла, й зняла окуляри й витягнула наувушники.

- Обманюєш, - промовив він. 

- Я маю чоловіка, - юнак напевне думав, що не розумію українську, а ти глибоко помиляєшся.

- Привіт, мене звати Андрій.

-Ти глухий?

-А?

- Я  ще раз повторяю для особливо обдарованих у мене є чоловік.

- Чому ти одна? - та, він якісь нахал або не вірить мені.

- Тобі яка справа? Йди звідси.

- Може він зараз з іншою, а ти ...

-Помиляєшся, дружок, - перебив його Влад, - я тут.

-Вибач,  не знав, що вона твоя, - якось наігранно сказав незнайомець.

- Йди вже, - говорю я.

- Ще зустрінемося красуня,- до чого він це сказав? Тоді ще не розуміла його слів.

- Бачиш  навіть обручка не допомагає, - одягнула її перед прогулянкою, щоб більше не псували один одному настрій.

- Просто той хлопець поганець, того його це не зупинило.Чому не йдеш плавати? - запитав Принц.

-Не вмію.

- Давай тебе навчу.

- Ні, не можу, води боюсь.

- Не бійся, я ж буду з тобою.

Довіритися йому? Так чи ні? З одного боку це допомеже мені у майбутньому, а з іншого - страх. Чи можливо сумніваюся у такому вчителеві як Влад, але ж він добре плаває. 

- Ні, давай наступного разу, - сказала я.

-Чого це? Не довіряєш мені?

- У нас ще є тиждень.

- Два тижні, - промовив Принц.

-Чого це? - не розумію його.

- У мене відпуска на 2 тижня.

-Ні, у неділю цю повертаємось.

- Не можемо.

- Чому? У мене є справи.

-Які? - не відповідаю, потрібно щось вигадати. - Бачиш не має у тебе їх, тому насолоджуйся відпочинком.

Хм, ми ще потім побачимо хто кого. Зате більше ніяких розмов не було про плавння, але тепер хлопець біля мене сидить і не виходить далеко. Невже в нього була ревність? Відганяє моїх залицяйників, своїм грізним поглядом. 

Добре, а що робити коли на нього всі дівчта пляжу дивляться? Ні, я ж не ревную. Чи навпаки? Зате Влад нікого не підпускав й не звертав на них увагу.

 Другий день перебування на острові закінчується. Нові враження назавжди залишуться у моїй голові. Після пляжу ходили по прекрасних вулицях міста,  фотографувалися, щоб показати всім у соціальних мережах наше чудове подружнє життя, адже мій чоловік відомий  нащадок  родинної компанії, яку ще заснував його дідусь.

- Соня, прокидайся.

-Мамо, я ще трішки посплю.

- Вставай, ми запізнюємося.

- Ще трішки й встану.

Через кілька хвилин...

-Аааааааааа,- крикнула я. - Що робиш? 

-Буджу тебе, - сказав Власов.

- Хіба потрібно таким способом? - почала обурюватися.

- Іншим ти не хотіла, а цей спрацював.

-Але є ще інші способи.

- Які? - хлопець почав до мене наближатися, настільки, що деклька сантиметрів було між нашими губами.

-Незнаю, - невпевнено промовляю я.

-Хочеш покажу?

- Ні, - після цих слів він відалився від мене, але чому мені трохи сумно, що Влад це не зробив.

-Збирайся на нас уже чекає таксі.

- Навіщо?

- А навіщо викликають таксі?

-Їхати кудись.

-Ось. Давай через 20 хвилин унизу.

До чогоо цей посміх? Зібралася швидко, проте ще сонна. Погода чудова. Їдемо мовчки, часом поглядаючи, на один одного. Дорогатривала десь десь годину. Тут порт. Він ж не хоче мене втопити? 

- Чому сюди?

-Це не те, що ти подумала. Попливимо на інший острів, де ніяких туристів немає.

-У тебе є острів?

-Ні, ми лише на прогулянку.

-Зрозуміло, - але погодьтись зі мною, що це підозріло.

Повсюди стоять яхти, які по своєму прекрасні. Море тихе, чути його запах  і як хвилі граються.

- Мене друг запросив на вечірку, - промовив Влад.

- Хто ж він?

- Ми познайомилися із ним, коли я навчався в сьомому класі, а Вадим, так його звати, був у дев'ятому. Друг перевівся у нашу школу й зразу став популярним. А про мене забули.

-Та ти у такому віці ще популярність мав?

-Дівчино, не забувай із дитинства й до сьогоднішньго дня, я був є і буду красенем. Слухай, далі, тобі ж цікаво як ми стали друзями? Усе просто потрапили в одну пригоду й так зав'язалася наша дружба. Багато хто тоді дивувався.

- Й не дивно.

- Прийшли.

Яхта була велика, чути музику. Напевно багато народу там є. Щось у мене погане передчуття.

- Привіт, друже, давно не бачились, - сказав Вадим, я так розумію.

- Привіт, уже два роки минуло. Хочу познайомити тебе з моєю дружиною, її звати Катя.

- І як не соромно, одружитися і не запросити друга. Мене звати Вадим.

- Приємно познайомитися, - сказала я.

- І мені теж. Не знав, що прийдеш не сам, тому запросив трьох дівчат, тому що хотів познайомити тебе з моїм другом. Пішли до інших, а то стоємо тут.

На палубі є три дівчини, які одягнені в купальники, і один хлопець. Вони не бачили нас, адже молодь стояла до нас спиною. Друг Вадима високий, коротка стрижка. Шкіра трохи засмагла, проте він мені когось нагадує, але не можу згадати кого саме.

- Дівчат звати : Мілана, Мелек, а це моя дівчина - Аміна, - почав показувати на них, вони якраз повернулись.

Шок, шок, згадала цей хлопець із пляжу, дивлячись на сжаті кулаки Влада можна сказати лише одне теж упізнав.