ХХ

- Не можу заснути. А ти що робиш? - запитав хлопець.

-Буду дивитися кіно. Хочеш зі мною?

-Так.

-Ну, тоді приготуй нам чаю, а я печиво дістану.

-Ок.

Підготувавши, усе потрібне ми пішли в мою кімнату. Дивилися його на ноутбуці, тому Влад і я лежали поруч біля один одного. Вдало вибрала фільм, у ньому дуже багато смішних моментів. Вечір пройшов успішно. Отже, було так ніби не було сьогодні ніяких сварок.

Минуло кілька днів, завтра будемо відлітати на відпочинок, який нам влаштували батьки. Збирати сумки буду трохи пізніше, але зараз піду куплю щось для цієї поїздки. А допомогти в цьому може лише подруги, які знають модні тенденції.

-Привіт! - привітались ми одна з одною.

- У нас сьогодні буде шопінг, - сказала Маша.

-Але на швидку руку, - промовила я.

-Ні, я так не можу, - почала Даша.

- І я,- погодилась Цукерка.

-Двоє проти оного так не чесно.

-Зате, потім нам будеш дякувати.

-Тільки на це сподіваюсь.

Цілий день ми провели в торговому центрі. Напевно, якщо б у нас бала безлімітна картка, то б подруги скупили весь магазин. Добре, що одягнула кросівки, а то ноги боліли від великих підборів, як це у Маші, проте вона не зупинялася.

З пакетами пішли в кафе, щоб поїсти після такої прогулянки. Зрозумівши, що ми недонесенемо це додому, тому попросили Сашу, щоб він нас забрав.

-Що ви будете? - запитав офіціант.

-Мені салат і чай, - сказала Марія.

-Спагеті й каву, - відповіла Даша.

-Круасан і малиновий сік, - промовила я.

Записавши наше замовлення, він пішов. І тут почали розмовляти про новини. Погода було просто чудова, а саме кафе - прекрасне.

Люди нікуди не спішать, але місто трохи спорожніло, тому що вони поїхали хтось на город, а інші - на море. І скоро до цього списку приєднаюсь і я.

-Катю! - покликала мене подруга.

-А що?

-Ти знову літаєш у хмарах.

-Ні, я тут з вами, - почала протестувати.

-Ми дві хвилини назад запитали тебе, а ти не відповіла, - сказала Даша, подивилася на Машу й вона махнула головою, підтверджуючи її слова.

-Яке питання?

-Ти в курсі?

-Чого?

-Моніка повернулася, - повідомила Марія, - кажуть буде тут до першого вересня.

-Цікаво ж чого? Її тут більше нічого не тримає, батьки переїхали в інше місто, а з рідних тут нікого немає.

Щось у мене погане передчуття. Можливо себе накручую, чи чогось боюсь. А якщо так, то чого саме? Не буду занурюватися у свої думки, а то подруги ще не то подумають.

-Як проведете час, коли нас не буде? - вирішила перевести розмову в інше русло.

-Ми поїдемо до батьків Саші, щоб допомогти їм, -відповіла подруга.

-Проведемо вільний час разом, а то він постійно зайнятий.

-А може з нами поїдете ? - запропонувала я.

-Ні, у вас медовий місяць. Вам потрібно бути разом.

Разом, то разом. Але хто дає гарантії, що ми будемо 24 на 7 біл'я один одного. Він напевне втече від мене ж перший день. Можливо це на краще? Знайду кохання і забуду про Власова.

А хочеться мені забути? Поки що це для мене риторичне питання. Відповідь на яке треба певна подія, що зрозуміти. Чого так важко?

-Привіт, - привітався Саша, який щойно прийшов до нас і сів біля Даші.

-Привіт, - відповіли тріо.

-Чув, що в когось буде море, пляж, - почав він, - тому гарно вам провести вечір.

-Дякую, - хоча сумніваюся, що так буде, проте цього казати не стала. - А ти як там?

-Усе чудово. Завтра їдемо до моїх.

-Зрозуміло.

-Йдемо?

-Ще ні, - промовила Цукерка, - нам потрібно ще поїсти, хочеш може теж.

-Та ні, я не голодний, хоча вип'ю кави.

За розмовами не помітили як принесли наш заказ. Час мов стріла пролетів, і ми відправилися в машину. Спочатку підвезли Машу, а потім мене.

У квартирі було тихо. Може завести тварину, щоб не так було нудно, але скоро це все закінчиться. Незнаю, чого але після цієї думки щось стало сумно.

Валізи захотіла зібрати з вечора. Влад повернувся рано. Вигляд у нього був бадьорий і настрій веселий. Щось це підозріло. Та напевно здалось.

-Що ти будеш на вечерю? - запитав у мене.

Стояла дивилася на нього очима по 5 копійок. Чого він раптом захотів це зробити. Щось хоче попросити. Що йому дам? Якщо не багата так як Принц. Щось зробити? І перше, що вирішила спитати це:

-Ти як себе почуваєш? Є температура? - на це лиш він посміхнувся.

-Не дивися на мене так. Я лиш хочу віддячити за твою турботу. Дякую, за те, що зібрала й мої речі.

-Вибирай сам.

-Ні, ти скажи свої побажання.

Побажання, які у мене вони у мене. Дивні чи нормальні? Хочеться їсти, але й правду незнаю що.

-У мене їх немає, я така голодна, що з'їм усе що ти приготуєш.

-Добре, але потім, що не шкодувала.

Ми будемо летіти на острів сьогодні, де проведемо цілий тиждень. Узявши свої валізи, пішли до машини, яка нас уже чекала.

Усю дорогу сиділи мовчки, навіть водій таксі не розмовляв чи хоч б музику включив для настрою. Приїхавши в аеропорт, пішли в кафе, а то приїхали раніше.

-Що ви будете? - запитав офіціант, коли роздав нам меню.

-Каву. А ти що хочеш, кохана, що будеш? - запитав Влад.

-Будь ласка, принесуть малиновий сік, - коли робітник пішов. - Від коли я твоя кохана?

-Лиш граю на публіку.

-Тут зараз немає нікого з знайомих. Чи ти ревнуєш мене?

-Я? Ніколи. У моєму серці є уже кохана про це ти знаєш, - звісно знаю, адже вона перед тобою.

-Правду кажеш, ми лиш усього партнери заради певної вигоди.

-Погоджуюсь із твоєю думкою.

-Що буде далі? - саме це питання мене тривожить більш за все.

-А що? Ти про що?

-Після закінчення договору.

-Про це не турбуйся. Я уже почав пошуки своєї коханої, - прям у саме серце потрапив. - Знаю, що це сказав, але не до кінця цієї гри я впевнений, що віднайду.