ХVІІІ

Зараз їдемо на квартиру, щоб підготувати вечерю. Прибирання відбулося дуже швидко, тому ми встигнемо все зробити. У машині грає музика, не розмовляємо. Чомусь у нас розмова не йде. Гра в мовчанку довго тривала, аж до самого дому.

-Не скидай взуття, зараз виниш сміття,-говорю я,- і ще напишу список покупок.

Досі мовчить, не вже мої слова його так вразили. Учора перед сном ми вирішили лягти на одне ліжко, раптом хтось зайде сюди побачить. Ранком це забула, що ще могло статися? Хіба що, та ні, ні, ні. Це неможливо! Невже він поцілував мене, а у свою чергу відповіла йому. Щось довго пишу, треба вже відправити його за покупками, а не  літати у хмарах.

Цікаво, що подарують мені батьки? Ах, якби я знала чим це закінчиться напевне не приймала б. Першою справою взялась за кулінарію. Принц швидко справився з справами, тому допомагав мені. Завдяки цьому ми все встигли зробити. Гості скоро прийдуть, піду переодягнусь, не зустрічати їх у домашньому одязі.

-Добрий вечір,-привіталися я і Влад, коли наші батьки прийшли. Потім прийшли привітання, спочатку мої.

-Доню, вітаємо з цим чудовим святом, шкода, що не змогли приїхати раніше. Бажаємо щастя, завжди йди за своєю мрією. Ось ти тепер найшла кохання, тому можливо скоро зрозумієш, яке чудове відчуття мати дітей,-закінчила на веселій ноті говорити моя мама.

-Тому ми даруємо тобі й твоєму чоловіку путівку на море,-промовив батько.

-Але...чому саме це?-хочеться якось відмовитися від неї.

-Ви ж не були на медовому місяці,-говорить Ніна Іванівна.

-До того ж такі молоді,-доповнив Василь Миколайович. Ох, порадували мене, якби вони знали. Що ж тепер робити? Може сказати, що не поїдемо тому що, Влад дуже зайнятий на роботі, але випередили.

-У нас багато роботи,-промовив Принц.

-Владе, не переживай я тобі вже взяв відпустку на тиждень, тому не переживай,-сказав Власов старший.

-Ну, все сідаємо вже за стіл, а то всі старання моєї доньки пропадуть.

Далі вечір пройшов спокійно, родичі розповідали про своє і наше дитинство. Пізнього вечора гості розійшлися по домівках. Як же не хочеться прибирати, а то раннього вистачало. Піду краще посплю, але мене зупинили.

-Куди?

-Лягати спати.

-А прибирання?

-Завтра.

-Тебе щось турбує?

-З чого ти взяв?

-Через путівку,- лиш кивнула головою,- буде класно. Відпочинемо, відвідаєш нові місця.

-Я ніколи ще не літала літаком.

-Не бійся, я буду з тобою,-як хочеться, щоб ти мені кожен день говорив такі слова, проте це неможливо.-Ти довіряєш мені?

-Так. Якого числа летимо?

-20 липня.

-Ще є тиждень.

-Твоя правда.

-На добраніч.

-І тобі.

...

-Знову, хто ти?-запитала я.

-Колись дізнаєшся.

-Чому не можу побачити твого обличчя?  

-Тому що, я майбутнє.

-Тому не можна.

-Так, але ти можеш чути і розмовляти зі мною.

-Для чого?

-Пам'ятаєш про попередження.

-Так, але я думала все минеться.

-Усе буде добре, проте...

-Що?

-Не плач через мене й не кидай, навіть коли тобі здасться, що не потрібна мені. Я вже жити без тебе жити не можу.

-Чому мені за тобою лити сльози?

-Знаю, що лише потім зрозумієш. Бувай.

-Куди ти?

-До тебе.

-Я тут.

...

На такій ноті прокинулася, як тепер зрозуміти цей сон. Не знаю. Влада в квартирі нема, але він прибрав вчорашнє. Потрібно буде йому за це віддячити. Завтра треба подати документи для вступу в університет. ЗНО здала добре, середній бал 180, тому думаю вчитися на бюджеті. Увесь день провела за серіалом. 

Під вечір повернувся юнак,  ходив на роботу тому що, одягнений у свій суворий костюм і на обличчі написано я втомився. Навіть відмовився від їжі, яку я приготувала. Тільки не в кімнату пішов, а в кабінет. Невже знову буде працювати? Такими швидкими темпами в мене буде зомбі, а не чоловік. Потрібно рятувати, поки не пізно. А як? О, придумала.

Пише Влад

Цілий день провів за робою, а відчуття ніби все стоїть на місці. Відмовився від вечері, яку мені приготувала Катя. Вона прикольна, весела, вміє показувати свій характер, у неї є деяка схожість з тією меленькою рудоволосою дівчинкою, яку я досі не найшов, проте це не вона. Чому спогади не приходять до мене. Напевно буду ночувати тут за столом. Через годину, хтось постукав у двері. Хто там? Відкриваю їх, там нема нікого. Зачекайте, а це що за коробка? Беру і йду до свого крісла. Уcередині  є записка й цукерка.

Зіграємо в гру?

Відшукай мене й отримаєш свій подарунок.

Збирай букви, вони стануть тобі в пригоді.

Цікаво що вона задумала? Хочеш гру, я виграю. Подивимося, що за сюрприз на мене чекає. Роботу завтра дороблю. Іде ж підказка номер 1? На задній частині  лише буква В. З'їм цукерку, а там далі придумаємо, як діяти. В середині обгортки, була підказка й наступна літера Е. 

Місце, де готуємо їсти.

Катя думає, що я дурний чи вона не вміє заплутувати. Такими темпами виграю легко. Вже пройшло десять хвилин, усі полички по відчиняв і холодильник, а папірця не найшов. Думав не буде так, ага як же. Напевне, зарано себе перехвалив, проте здаватися не збираюсь.Краще сяду на стілець і подумаю. Може під столом? Прямо в ціль, чому раніше не зміг здогадатися?

Молодець, не затримуйся, а то гра може закінчитися.