ХІІІ

Погода чудова, але дуже спекотно сьогодні. Скоро нормальні дороги закінчаться і почнеться ґрунтова дорога. Я люблю своїх двох бабусь, зараз їду до бабки Галі, до якої приїжджаю дуже рідко. У неї маленька хатинка з своїм господарством. Вона добра, працьовита, любить свого котика, якого звати Мурчик. Він сіренького кольору, любить пити молоко. Та не все прекрасно. Вже цілу годину їдемо в автомобілі Влада, не говоримо одним з одним.

Годину назад...

 З неї виходить її власник. Що він тут робить? Може Влад піде додому чи хоче зі мною поїхати?

-Не привітаєшся з своїм чоловіком?

-Привіт!

-Що з настроєм?,- було чудово, коли ти не приїхав, але вирішила промовчати.

-Ти вже йди додому, а то я поспішаю.

-Куди?

-Вчора тобі говорила.

-Дай мені валізу.

-Навіщо?

-Покласти в багажник.

-Тут до зупинки не далеко, сама дійду.

-Ми разом їдемо.

-Ні.

-Так,-ми сперечалися приблизно 5 хвилин. 

-Аякже робота?

-В мене вихідний.

-Ні.

-Чому? До іншого?

-Що?

-Може в тебе там є залицяльник, тому мене залишаєш тут.

-Думай, що ти говориш. Я ж не запитую, що ти робив на роботі 3 дня,- він мене ігнорував забрав мою валізу, поклав у машину. Але до останнього не хотілася здаватися, тому вирішила побігти до квартири й зачинитися у своїй кімнаті. Раз, два, три побігла. Не встигла до під'їзду зайти. Принц зловив мене, напевне зрозумів, що я просто так не здамся. Закинув на плече, поніс до автомобіля. Після цього в нас гра, яка називається мовчанка.

Перервав тишу хлопець тому, що ми зупинилися на заправці.

-Тобі щось купити?

-................................

-Останній раз питаю. Щось купити?

-Чай,- відповіла йому, не можу довго ображатися.

-І все?

-Так,-він хоче виходити з транспорту, але я зупинила його. Дістаю гроші з  сумки, щоб купив за мої гроші. А він лише дивно на мене подивився і не взяв їх. Не буду потім йому потім борг віддавати. Що це в нього в руках? 

-Ось твій чай і рогалик з малиновим варенням,-дивно звідки Влад знає, що я люблю малину й все, що з нею зв'язано. Ніколи йому не говорила. Дуже приємно:)

-Але я хотіла тільки чай.

-Не хочеш сам з'їм.

-Ні, ти мені приніс, отже це моє,- швиденько забираю, а то він може залишити мене без рогалика.-Дякую.

Дорога була довга, Влад ввімкнув радіо, де лунала чудова музика. Пейзажі просто чудові. Зеленого колір повсюди. Десь у полі видно, як пасеться худоба. По дорозі зустрілася руда лисиця, яка перебігала дорогу, з одного боку лісу до іншого. Дуже важко цілий день бути в дорозі. З кожною хвилиною хотілося спати. Особливо, коли музика в машині спокійна. 

Тому я не витримала й заплющила очі. Мені снилося чудовий сон, який дав мені сил. 

-Прокинулась?

-Ага,-бачу мене накрили пледом, напевне, щоб я не змерзла.

-Дякую.

-За що?

-Просто так.

-Ще довго нам їхати?

-Лише годину. Ти зголодніла?

-Так.

-Може заїдемо в магазин.

-Ні, я впевнена, що бабуся приготувала багато.

-І що?

-Вона нас заставить усе це з'їсти, а в мене не влазить багато.

Через годину ми приїхали до нашого місця призначення. Бабку попередила, що я приїду. Але вона не знає, що ще Принц тут. Подвір'я не дуже велике, зате є сад і город.Господарство господині складалося з корови Муськи, кота Мурчика й курочок.  Бабуся говорила, що вона буде вдома о 18:00 годині. Ще будемо чекати півгодини.  Ми сиділи на лавочці, говорили про фільм, який недавно вийшов в кінотеатрах. З хлопця взяла обіцянку, що він піде зі мною його подивитися. Завтра буде 6 липня і вечером будемо святкувати свято.  З одного боку добре, що Влад приїхав зі мною, а з іншого- не дуже. Думала відпочину від нього, бо скоро закінчення договору й мені буде важко з ним розлучатися, адже я звикла, що він поряд. Особливо, коли ще ''зустрічались''. Сніжинки падають на землю, мороз намагається зайти під теплий зимовий одяг. Руки вже холодні від нього, хочеться швиденько дійти до своєї домівки. Тільки чотири години вечора, але вже починає темніти. Мені страшно, по вулиці нікого нема. Ліхтарі почали робити свою роботу. Чую, як хтось йде постійно за мною. Що мені робити? Забіжу поки що в найближчий магазин, потім придумаю план. У магазині було багато людей, але я відчувала злий погляд. Кого попросити допомогу? Пишу повідомлення для Принца.

Приїжджай у магазин поблизу парку. ТЕРМІНОВО! Здається хтось стежить за мною.

Пройшла хвилина, а відповіді досі нема. Почекаю ще пару хвилин, як не відповість піду сама. Він досі не прочитав. Чим ти там робиш? Говорить бути друзями, а сам не бере слухавку. Ладно, вдих, видих. Була не була. Мої батьки зараз у гостях, тому їх потривожити не можу. Для сміливості включила музику в навушниках, яка придавала мені сили. У магазині купила шоколадку й пішла на двір. Позаду видно тінь, яка рухалася за мною. Чого так страшно? Далі була вулиця, де ліхтарі світять ледве-ледве, один не робить.  Переслідувач зрозумів, що в нього більше такої можливості не буде й почав діяти. Він починає бігти, я з переляку теж. Але чоловік швидший зараза. Він хапає мене за руку, кидає на підлогу. Починаю кричати, але ця людина закриває рот рукою. Переслідувач  хоче зняти з мене куртку, точно якийсь маніяк. Раптом хтось відштовхнув його від мене. Це був Власов. Я дуже рада, що він мене знайшов. Він почав його бити, але потрібно це зупиняти.

-Владе, перестань. Він уже отримав по заслузі. Ходімо, я змерзла,-та він ніби не чує мене, обнімаю його за спину. І це допомогло. У машині він мене запитує:

-Чого не дочекалася? Ти що безстрашна?,-Принц хвилюється, невже через мене.