І

Привіт! Мене звати Катерина Кучерук, 17 років. Маю довге придовге руде волосся , яке до самого пояса, карі очі та худа фігура. Цього навчального року завершу одинадцятий клас, але я не відмінниця, можна сказати хорошистка:) Забула сказати також  в мене на лиці є  веснянки.

Мою маму звати Валентина Сергіївна, їй 40 рік.Працює вчитилем зарубіжної літератури . Вона дуже добра, красива, весела і відважна. В моєї мами коротке до лопаток чорне волосся і красиві карі очі.Мого  батька звати Володимир Миколайович, йому 42 роки. Працює лікарем в міській лікарні. Він іноді буває трохи суворий, але тато добрий,сміливий і веселий. В нього сині очі та коротко підстрижине русяве волосся.

Я не маю багато друзів, але дружу з однокласницями, деколи немає кому виговоритися, щоб розказати веселі моменти та що на душі накипіло. Мені так важко заводити нових друзів, тому постійно ходжу сама, коли немає моєї єдиної подруги. Чула від Даші(однокласниця і краща подруга) ,  що до нас маю перевівся новий учень, кажуть він  гарний. Так я хворіла цілий тиждень того прийду завтра в школу і  подивлюсь що то за красень.

Ранок пташки співають, не хочу в школу. В мене такий гарний  сон приснився про хлопчика, якого я зустріла в дитинстві ,  такі тепер його не бачила. Він мені дуже подобався, ми з  ним гралися в різні ігри , але одного літа він  не приїхав. Кожне літо до бабки приїджала з надією зустріти його та все було марно.

-Катя ти вже  встала?-питала мене мама, вона знає що я люблю багато поспати:)

-Встаю,встаю- відповіла їй.

Ну все подумала потрібно вставати, так повільно піднімаюсь і йду в душ. Після водних процедур  потрібно вибрати, що одягнути в школу. 

 Зараз осінь, тому я вирішила ще до цього одягнути джинсову куртку. Одягнувшись подивилася на свою кімнату, вона була дуже простенька, білі стіни, над ліжком три маленькі картини, біля вікна шкаф і письмовий стіл, на якому стоїть мій ноутбук і фото рамка з фотографією моєї родини. Вид з вікна дуже чудовий, видно велике дерево, яке росте в нас надворі,  видно інші маленькі доми з нашої вулиці, тут завжди тихо. Пішла  на кухню, яка теж красива.       

Там мене вже чекав сніданок, сьогодні були млинці з полуничним варенням. Мммммммм моя слабкість, люблю їх. Батьки вже пішли на роботу й як завжди будуть до пізнього вечора. Поївши помила посуду, подивилася на годинник 7:30 так треба поспішити на автобус. На зупинці нікого не було, через п'ять хвилин він приїхав, прийшовши в школу біля воріт я зустріла  Дашу. Вона дуже гарна, в неї сині як море очі, до лопаток русяве волосся, характером добра, ніжна, мила, весела та має багато друзів.

-Привіт!- привіталася подруга,-Чула про красеня, який з'явився в нашій школі?

-Привіт! Звісно чула ти мені ще пару днів казала. Тепер він  еліта і всі дівчата мріють про нього?

-Ага, він тепер місцева зірка, дали йому прізвисько Принц,-сказавши це я так подивилася на неї, що вона сказала- Так, так,  тепер ти розумієш, який він  велика людина, кажуть він ще до цього дуже багатий, ну звісно завдяки батькам. А ще бабнік конкретний.

-А ти звідки знаєш?

-Та ходять різні слухи про нього з старої школи.

-Зрозуміло.

З такими розмовами ми дійшли до нашого класу, зараз перший урок це математика не люблю його, він такий нудний крім, того я  погано її знаю, головне пережити урок. Ми з подругою сиділи на передостанній парті біля вікна, за нами сидів красень з еліти.  Його кличка Безстрашний, йому це дуже підходить, справжнє ім'я Саша Козловський, характер в нього не простий- сміливий, безстрашний, міняє дуже часто дівчат. Еліта нас не чіпає, але  деколи показує хто тут головний, лідера в їх групі не було , як сказала Даша тепер очільник еліти є новенький. Хм...я досі не знаю його ім'я.

Сьогодні в нас було 5 уроків, після школи ми вирішили прогулятися в парку. Доречі, сьогодні нікого з еліти не було це дуже дивно. Парк як завжди був красивий, особливо, коли осінь, зараз жовтень і правда цей місяць описує цю красоту, зараз всі листя жовті, можна сказати золота осінь.       

Я присіла на лавочку, а подруга пішла за булочками, бо ми трохи голодні. Сидівши я помітила його. Думала більше не зустрінуся з ним, встала хотіла до нього підійти спитати, де він так довго був всі ці роки, коли обіцяв, що вернеться. Підійшовши до нього я сказала:

-Привіт! Де ти так до...-не спіла я закінчити фразу, він мене перебив.

-Ти хто?-я після цих слів стояла в шоці, це правда він в нього є на правій руці родинне пляма, не могла так помилитися, хотіла запитати чи він пам'ятає мене як він сказав- я не знаю хто ти. Напевно знову нова шанувальниця.

Після цих слів дуже засмученою повернулася назад, де вже чекає на мене подруга він так міг як мене забути як. 

-Я принесла наші улюблені булочки, де ти пропа...-Даша побачивши моє сумне обличчя зупинилася і спитала- Що з тобою?
Сівши на лавку я розповіла їй все що щойно зі мною  сталося, вона знала про цього хлопчика, але зараз він став все більшим гарним, чим я собі уявляла.
-Не переживай,подруго, найдем твого хлопця.

-Як?

-Чесно не знаю, але є великий плюс він в нашому місті, хоча воно велике ми зможемо;)

Заспокоївшись і поївши смачних булочок, ми пішли по своїх домівках, дома нікого не було, тому приготувавши на вечерю варену картоплю з овочевим салатом, пішла робити уроки, зробивши їх, повечеряла і лягла на ліжко. Так мені ніхто в соціальних мережах не писав, можна спати.

Але мене мучили думки, як він мене так забути ще до того змінився. Ні не кардинально зовнішністю, а характер такий грубий і не ті теплі карі очі, а  холодні наче холодний лід.Що його так змусило змінитися? Чи він цей хлопчик з дитинства? Ні це точно він!

З такими думками я заснула, думаючи про нього...