53

- Відійди, - прошу Принца, я в правий бік і він туди, роблю кроки в лівий, теж, повторює.

- Я хочу сказати тобі, - починає вже лити як з відра.

- Потім, - перебиваю чоловіка, - побігли ховатися від дощу.

- Ні, ніяких потім, - заперечує. - Ми й так багато часу втратили.

- Немає сенсу цим розмовам, у нас скоро розлучення. Ти привіз із собою документи? Якщо так, то давай й підпишу одразу. і покінчимо з цим! - голосно промовила.

- Спочатку я розповім, а тобі вибір за тобою, - спокійно говорить. - Пішли сховаємося під деревом, - наш одяг намок повністю, холодний вітер нас обдуває.

- Ні! Там немає ще листя, воно нас не врятує. Вибір за мною? За мною?! - махаю руками у різні сторони. - Від коли він тепер за мною?! Ти сам вирішив, сам! - тикаю вказівним пальцем йому в груди. - Сам вирішив про розлучення і сам не сказав про причину! Я погодилася. Що тобі ще потрібно? - у чоловічих очах бачу жалість чи то сум.

- Я не думав, що ти так скоро погодишся! Ти казала, що кохаєш мене й ось так легко відпускаєш!

- Казала, багато казала! А ти що зробив? Взяв і віддалився від мене! Не спиш зі мною не те, що в ліжку, а просто в одній кімнаті не можеш бути! Цілими днями працюєш й не звертаєш увагу! Ніби, мене не існує! Зі мною не хочеш навіть провести вихідний, а тільки з  дітьми й без мене! - до мого крику й проливного дощу, додалися ще сльози, які стікають по обличчі. - Я так багато років чекала тебе! А ти ось так без причини покидаєш. Тепер хочеш щось розказати?!

- Послухай! Я тебе кохаю! Я не хочу розлучення! - з подивом дивлюся на коханого, уважно слухаю. - Після смерті моїх батьків, я був не в собі. Дякую, що ти була поряд і терпіла. Та, після похорону до мене почали приходити листи з погрозами, а тепер прийшов ще один, якщо не розлучимося, то буде з тобою або донькою так як із батьками. Зізнаюся, я злякався, що не зможу вас захистити. І… , - підходжу до нього ближче й обіймаю коханого. 

- Дякую, дякую, що розповів. Пішли в альтанку, а то ще захворіємо, - цілує Власов у щоку, бере за руку й ми побігли.

- Що будемо далі робити? Хто ці люди й що вони хочуть?! - стоїмо в альтанці в обіймах.

- Хочуть нас розлучити, - відповідає Принц. - Скоро з'ясуємо хто точно за цим стоїть, - але, мені здається, він знає ще щось.

Дощ перестав лити й, взявшись за руки, пішли додому. Бабуся була рада, що ми порозумілися, а з іншого боку насварила, що гуляли дуже мокрими. І почала нас зігрівати різними способами, щоб не захворіли. У ту ніч я спала з чоловіком у бабусиній кімнаті, а інші спали в іншій кімнаті. У подружжя були солодкі довгожданні поцілунки. Через два дня повернулися у місто. На людях я з Принцем поводили себе холодно, а опиняючись вдома показували всю любов одне для одного. І ось настав момент, який вирішить нашу долю.

- Алло, - піднімаю слухавку від невідомого  номера.

- Алло. Добрий день. Ми дзвонимо Вам сказати, що Вашого чоловіка заарештували, - телефон падає з великом тріском на землю.

На швидку руку одягаю пальто й вилітаю з продуктового магазину. Заводжу машину і рушаю за сказаненою адресою.

- Я хочу побачити свого чоловіка, - з такою фразою заходжу до міліції.

- Зараз проведемо, лише на десять хвилин, - суворо відповідає незнайомець у формі й веде до кінця коридору. І бачу за гратами такого рідного Принца.

- Владе! - підбігаю до нього, але нас розділяють металеві грати.

- Катю! - підходить ближче.

- Десять хвилин, - знову нагадує про себе незнайомець і залишає нас удвох.

- Владе, що це все означає? Ти сказав, що все вирішив і, що сьогодні настане усьому кінець. То чому ж ти тут? - дивимося одне одному в очі.

- Не хвилюйся, - заспокоює коханий, - скоро буде і всі отримують за свої вчинки. Треба ще почекати. Головне, - крізь невелику дірку простягає руку й гладить мою голову, - довірся і не бійся за мене.

- А куди ти повіз Аню і Настю?

- У надійну схованку, не хвилюйся за них, там із ними твої батьки. Іди додому, а далі цей злодій сам себе покаже.

- Добре, - торкаюся його  волосся, дивимося одне одному в очі.

- Час вийшов, - і мене прогнали від коханого.

Послухалася його, поїхала додому, проте на серці неспокійно. ходжу туди сюди по будинку. Тиша. Лише чути мої кроки, втомилася, сіла й дивлюся на чорний екран телевізора. Потім все таки наважуюся повечеряти. Доївши, вже хотіла йти спати як у двері хтось почав наполегливо стукати. От, вже стає страшно. Кому я потрібна у таку пізню годину? Несміливо підходжу й відчиняю. І заклякла на місці.

- Привіт, красуне, - вітається Чорний і заходить всередину й замикає двері за собою двері. І тут я біжу до свого побитого, але  ще працюючого телефона.

- Куди ж ти Катю побігла? - й хапає мене за талію й бере мене на руки й несе до вітальні.

- Відпусти мене бовдуре! - кричу, б’ю його по спині кулаками, але йому нічого не відчутно. Садить на диван.

- Сиди, а то, - показує поглядом на пістолет, який захований під футболкою. - Зараз я тобі ввімкну дуже цікаве кіно. Воно мені подобається, а ось тобі… , - криво усміхається, - не дуже, - вмикає телевізор і встає позаду мене й до голови прикладає дуло пістолета.

І ось на екрані бачу свого коханого, який працює в своєму кабінеті, сидячи спиною до дверей, дивиться у вікно. Тут до нього заходить дівчина, зі спини дуже схожа на Дашу, незнайомка повертається лицем до камери. Не можу повірити своїм очам - то справді і є Даша. моя давня подруга. Далі знову повертається до Принца лицем. Сідає навпроти нього, він повертається, а дівчина дає йому якійсь документи. Не розумію, що тут такого кримінального.

 Кадр змінюється. Детально обличчя не видно, але добре видно родинну пляму як у мого законного чоловіка. Сльози вириваються назовні. Вони цілуються. Мій Влад і колишня подруга! Що це означає? 

- Ти їм довіряла, а вони тебе так зрадили, кожен день він запізнювався допізна й проводив з цією дівчиною чудово час. Поки ти його чекала, він був із нею, а не з тобою, - шепоче мені у вухо цей паршивець, обходить диван і встає навпроти мене.