48

І ось сьогодні вже 31 грудня. Усі гості вчора приїхали в маєток Власових. Першими приїхали мої батьки, потім Алан з Машею зі своїм сином. Молода пара з дитиною розмістилися на третьому поверсі як  я із Владом. На другому поверсі будуть спати мої батьки і коханого. 

Вранці ми почали готуватися до новорічного свята. Свекруха й ненька куховарять біля плити, діти граються, тато й свекор поїхали купувати подарунки.  Я з коханим і друзями приїхали вибирати ялинку. 

Спочатку ми сперечалися, яку брати живу чи штучну. Я з Аланом хотіли взяти штучну, щоб берегти природу, а Влад з Машею за живу. Вони говорять, що тільки так можна впізнати справжній дух свята.

Вирішили грати на ‘’Камінь. Ножиці. Папір’’. І виграла перша команда. 

У торговому центрі знайшли гарну, високу, наче справжню зелену ялинку. Потім ще зайшлши в пару магазинів для купівлі новорічних прикрас й ще дечого. 

Після шопінгу поїхали додому. Наші чоловіки одразу почали складати у вітальній кімнаті ялинку. Я з подругою і з Анею, і Настею почали вирізати маленькі різнокольорові сніжинки, біля нас ще був син Маші, який грався в манежі під пильними поглядами дорослих. 

У обід подруга пішла заколисувати свою дитину, а я з іншою дівочою компанією  прикрашаємо святковими гірляндами й сніжинками. Потім усією родиною наряджали головну красуню вечора.

- Тато, можна, я зіроньку одягну на верхівку? - підходить до Принца з тією іграшкою у руках донька.

- Так, звісно, - бере її на руки й підносить до верхівки зеленої красуні, зробила свою місію й прекрасна посмішка сіяє на її обличчі. І тут стукіт у двері й всі затихають. Ми вирішили для малечі провести свято не пізнім вечером.

- Піду гляну хто там  прийшов, - відказує Ніна Іванівна й веселому настрої покидає кімнату. А через пару хвилин повертається у вітальню з Дідусем Морозом.

-  Дідусю, дідусю, - весело вигукає Аня, - у нас є Дід Мороз.

- Добрий вечір, хто тут кликав мене? - запитує казковий бородатий незнайомець.

- Я, я, я, - радісно відповідає донька, стрибаючи на місці.

І тут почалося, Аня з Настею розповіли вірші Діду Морозу, співали коло ялинки й отримали свої подарунки. Потім актор пішов до інших замовників. А ми вийшли на двір, подвір’я освячене ліхтарями й почали гратися в сніжки. Після веселих ігор погодували малечу й поклали їх спати. І закінчували приготування. Далі всі пішли переодягатися у чудові вечірні наряди.

- Катю, можеш, будь ласка, зав'язати краватку, - виходить з ванної кімнати й застигає на порозі. Знизу до верху розглядає мене.

Я одягнена у червону сукню, яка має невеликий виріз у грудях, трішки нижче за коліна. Коханий одягнений у чорний діловий костюм, білу сорочку й у руках тримає червону краватку. Підходжу ближче до нього, забираю з рук краватку й починаю зав’язувати. Його погляд і досі прикований до дівочого тіла.

- Що? Зі мною  щось не так? - запитую, коли закінчила свою справу, йду до дзеркала й розглядаю чи все нормально.

- Ти чудова, - позаду підходить коханий, цілує у плече й обіймає.

- Ти, теж, нічого, - відповідаю і даруємо одне одному посмішки.

- Ще рано для подарунків, - весело відказую і повертаю голову до Принца.

- Це не головний подарунок, лише просто хочеться зробити приємне своїй коханій, - посміхається, повертається до мене спиною й щось шукає у шухляді, потім обертається знову обличчям. І у чоловічих руках видніється коробочка з маленьким бантиком. 

- Що це? - мовчить і простягає у мої руки, відкриваю і бачу нові сережки, червоне каміння в середині у золотій обробці. - Дякую, милий, - цілую у губи ніжно й повертаюся до дзеркала й починаю одягати новий подарунок.

- Подобається? - запитує, дивимося одне на одного через скло.

- Дуже, дуже, дуже, подобається, - обіймає мене обома руками, а я його, теж.

- Може нікуди не підемо? - тихим голосом шепоче на вухо, що аж мурахи пробігли по спині. 

- На нас вже всі чекають внизу, - відповідаю.

- А, можемо придумаємо щось цікавіше? - цілує мимовільно в плече, опускається нижче до передпліччя і цілує.

- Чим саме? - Принц цілує титульну сторону руки, повертаюся до нього обличчям і цілую у губи.

- Можемо цілуватися до ночі, а, може, ще більш цікавим зайнятися, - грає бровами.

- Дуже спокусливо, - пристрасний французький поцілунок, тихий стукіт перебиває нас і легенько відчиняються двері.

- Друзі, пішли, чому ви ще не йдете, якщо одягнені?  - запитує Алан, теж, одягнений у чорний діловий костюм, стоїть на порозі й дивиться на нас.

- Ми йдемо, - відповідає Влад, бере мене за руку й виходимо з- кімнати у коридор, по сходах спускаємося, у вітальній кімнаті сіяє новорічна ялинка, по центру кімнати стоїть накритий  стіл. 

Сідаємо й всі починаємо їсти. Веселі пісні лунають по телевізору, кожен розповідає історію, яка сталася у цьому році. І ось ось і скоро буде дванадцята година. Піднімаємо келихи й загадуємо бажання кожен у своїй голові. 

Бам, бам, бам. І ось наступив Новий рік. Випиваємо шипучий напій. І мерщій одягаємося у теплий одяг. Великий лапатий сніг кружляє. І феєрверки різнокольорові освітлюють небо. Батьки мої і Принца після цього пішли спати, а молодь, тобто я і коханий, і наші друзі граємо у сніжки, розділилися на дві команди: дівочу й чоловічу.

З правого боку подвір’я перша команда, а з лівого - друга. У нас було лише десять хвилин, щоб підготуватися до бою. У Алана з Владом більше запасів, чим у мене з подругою.

- Ну, що ви готові? - весело запитує друг.

- Вони програють, - посміхається Влад.

- Ми ще побачимо хто кого, - відповідає їм подруга й показує язика. 

- Ну, що починаємо, - вигукує Принц. - Раз, два, три, - й полетіли білі кулі на людей. 

Я з Машею попадаємо в ціль як і хлопці. Головна умова нашої гри не кидати в обличчя супротивника. Деколи мені вдається ухилитися. І тут наші дівочі запаси закінчуються. Переглядаємося з подругою хитрими поглядами.