39

Власов тепер сидить разом зі мною, ноги його лежать на дивані видовжено. А зараз почнеться цікаве. Беру й обома руками масажую дві ноги.

- Ай, - скрикнув милий і злісно поглядає на мене.

- Що таке? Я ж ніби роблю нормально, - відказую і продовжую робити справу.

- Ще ніжніше потрібно, з ласкою, - роздає поради чоловік і показує як на його думку правильно, натягую посмішку й повторяюю за ним. - От, от тепер добре, - переможно задирає голову. Пам'ять втратив, а характер незмінний.

- Усю роботу зробив? - задаю питання і дивлюся далі серіал.

- На сьогодні досить, а ти як? Втомилася?

- Ні, повна сил й енергії, - підіймаю руки догори і потім знову їх опускаю на ноги коханого. - Тобі вже краще? Щомь згадав? - дуже сильно хочеться, щоб до нього повернулися спогади.

- Ні, - відказує.

Ще пів години масаджувала, далі ми пішли збиратися на вулиці. Підемо заберемо дочку й погуляємо в парку. Вітер вщух, не те, що ранком дув без перестанку. І як завжди маленька зіронька підбігає. коли бачить мене, проте не тільки я прийшла забирати її.

- Мамо, тату,  - обіймає спочатку мене, а потім залазить на коліна Влада і його обіймає.

- Добрий вечір, - вітається вихователька. - Аня чудово себе поводить, проте Ви обіцяли, що повчите з нею вірш, а вона його досі незнає, - не доброзичливо дивиться, ще й руки в боки зробила.

- Вибачте, просто так, - кажу жінці, - багато справ в одночас накинулося, що зовсім з голови вилетіло. Обіцяю, що за ці вихідні моя донька знатиме віршик на зубок, - посміхаюся, щоб хоч трішки розвіяти злість виховательки.

- Чекатиму, гарних вихідних Аню. До побачення, - повертається до інших дітей.

- Мамо, а тепер у парк? - злізає й бере мене за руку.

- Так, тримайся за візок.

І так усі втрьох попрямували на прогулянку. Донька розповідала, що робила в дитячому садку. Потім купили кожному по солодкій булці. Веселилися. За стільки років, нарешті наша родина разом і гарно проводимо час.

Після прогулянки переодягнулися, повечеряли і почали вчити вірш. Я сиджу з Анею на дивані у вітальній кімнаті, біля мене Власов сидить в колясці. 

- Я буду казати, - звертаюся до маленької зіроньки, - а ти будеш за мною повторювати, - вона киває головою у знак згоди. - Осінь чарівна завітала до нас.

- Осінь чарівна... , - зупиняється і пару секунд думає. - А що далі?

- Осінь чарівна завітала до нас, - повторюю.

- Осінь чарівна завітала до нас, - старанно вимовляє слова, Влад просто дивиться щось у телефоні.

- Молодець. І подарувала нам дарунки, - позіхаю.

- І подарувала нам дарунки.

- Осінь чарівна завітала до нас. І подарувала нам дарунки.

- Осінь чарівна завітала до нас. І подарувала нам... , - зупиняється і знову забула донька.

- Дарунки, - підсказує їй Принц.

- І подарувала нам дарунки. Дякую, тато, - посміхається дівчинка.

-  Достигли різні овочі й фрукти, - переходжу до переостаннього рядка вірша.

- Достигли різні фрукти й овочі, - ну, ніби правильно, йдемо далі.

- І за це хочемо подякувати їй.

- І за хочемо подякувати їй.

- І за це хочемо подякувати їй, - виправляю доньку. І так фразу за фразою вчили пару хвилин. 

- Осінь чарівна завітала до нас. І подарувала нам дарунки. Достигли різні овочі й фрукти. І за це хочемо подякувати їй, - хочу, щоб тепер в останній раз повторила вірш.

- Осінь чарівна завітала до нас. І подарувала нам дарунки.  І за це хочемо з'їсти їх всіх, - аррр, вдих і видих, вдих і видих, так хочеться крикнути, але тримаюся. Хто каже, що бути батьками легко?

- Хто хоче попити чаю? - встаю і йду на кухню, хай дитина відпочине від того вірша.

- Я, - з полегшенням зітхає маленька зіронька. - Можна вже нарешьі піти погратися в свою кімнату?

- Так, - одночасно відповіли я і Власов.

- І мені чашку чаю, - каже милий, коли виходжу  з вітальні й іду на кухню. 

Набираю воду, ставлю чайник на плиту, і стою, і дивлюся у вікно. Сонце давно сховалося за обрій, нікого не видно на вулиці, лише світяться ліхтарі. 

- Ти чудова, - повертаю голову в бік чоловіка, який несподівано зайшов.

- Дякую за комлімент,  - посміхаюся і сідаю за стіл. - За що такі люб'язності? - дивлюся в його очі.

- Просто захотів сказати, - буркнув собі під ніс, відводить від мене свій погляд.

- Владе, прийняв ліки? - цікавлюся, спираюся на спинку стільця.

- Так, - і знову наші погляди зустрілися. - Хто буде сьогодні читати казку?

- Разом, один абзац ти, інший я, - свист чайника лунає, встаю, ввимикаю його і розливаю гарячу рідину на три чашки.

- Аню, йди пити чай, - гукає коханий. - То ми сьогодні будемо спати вдвох? - пускає бісики.

- Побачимо, - думаю, що нам  не буде так  легко й швидко привчити спати доньку окремо. Це ще обіцяє бути, ще тими веселощами, в кімнату заходить дитина.

Після чаювання, всі переодягнулися в піжами, почистили зуби. Донька лежить на своєму новому ліжку, поряд сиджу я з Владом. У чоловіка в руках книга з казками. Першим читає він, потім я,  і так по черзі.

- І жили вони довго і щасливо, - закінчую читати казку.

- Можна ще одну? - позіхає і дивиться на дорослих великими милими очима.

- Ні, - відказує Принц, - тобі вже пора спати. Завтра ще почитаємо. Обіцяю, - ближче йде до маленької зіроньки і цілує в щоку, так само роблю і я.

Накриваю ковдрою доньку. І виходемо з дитячої кімнати й заходимо в спальню. Беру гребінець, сідаю на ліжко і розчісую своє волосся перед сном.

- Мені здається, - каже Власов, який лежить поряд, - що у нас все вийшло.

- А мені здається, - що це тільки початок і наша донька прибіжить до нас.

- Вона обіймає свого плюшевого ведмедика, є дитячий ліхтарик, який ледь-ледь освітлює кімнату, нічого там боятися, - продовжує дискотувати коханий.

- Нічого простого у вихованні дітей немає. Особливо, коли потрібно їх чогось навчити, - кладу гребінець на полицю, встаю з ліжка і йду до шкафа.