38

- Упс, - відриваюся від губ коханого, бо чую запах горілого млинця, підіймаюся і йду викидати зіпсоване. І заново виливаю речовину, потрібно доробити сніданок.

- І що ти накоїв? Тепер цей млинець будеш їсти ти, - жартую. - І що це було Владе? - стою спиною до нього й уважніше слідкую за приготуванням.

- Просто захотілося, - відказує так, ніби нічого страшного не сталося.

- А хто говорив, що ми повинні тільки при родичах грати пару? А сам цілуєш без свідків. Чи так швидко змогла завоювати твоє серце?! - перевертаю млинець і розвертаюся, щоб побачити його емоції.

- Ну... , - намагається придумати собі виправдання.

- Знову практика? - хочу йому допомогти висловити свою думку, схрещую руки. 

- Ні,  просто у мене давно не було таких поцілунків, а раніше їх було безліч, - гордовито підіймає голову, лиш на це закочую очі й повертаюся до сковорідки, готовий млинець кладу у миску й роблю новий.

- Тобто якби була твоя воля, то би цілував усіх підряд, щоб задовільнити свої потреби поцілунків і не тільки.

- Можливо, але зараз треба грати роль вірного чоловіка й чудового батька, - зітхає, - досі не звично приміряти на собі такі ролі. І зрозумій, що через цих пару днів, не легко звикнути до таких думок. 

- Розбуди, будь ласка, Аню, поки буду досмажувати останній млинець, - прошу Принца.

- Гаразд, - і прямує до дитячої кімнати.

Ділю по рівну млинці на три миски, кладу їх на стіл. Дістаю мед, ставлю чайник на газову плиту. Зітхаю, хочеться спати трішки.

- Мамо, добрий ранок, - на кухню сонна заходить донька,  волосся незграбно виглядає, вона позіхає й сідає за стіл, тоді нас приєднується Власов.

- Смачного, - кажу всім.

- Дякую, - одночасно відказали мої рідні й почали їсти. 

- Які у нас сьогодні плани? - цікавиться Принц, жуючи млинець.

- Для початку заведу Аню у дитячий садок, потім ми поїдемо в лікарню на процедури, - свистить чайник, вставлю чашки з гарячим напоєм на стіл.

- Можна після садочка ми всі трьох підемо погуляти в парк? - допиваючи чай, запитує донька.

- Незнаю, - відказую і забираю чашки, і кладу в посудомийну машинку.

- Я думаю, - впевнено заявляє Принц, - це чудова ідея.

- Ура! - заплескала в долоні донька й поспішила злізсти з стільця, побігла у свою кімнату.

- Що це було? - здивовано дивлюся на чоловіка.

- Нічого особливого, - хитро посміхається, - піду попрацюю, - зникає з мого поля зору.

Заходжу до Ані, вона розчісує своє прекрасне чорняве волосся, яке успадкувала від свого батька. Заплітаю їй дві косички, прикрашаю зачіску шпильками. Донька одягнена в джинси, легку кофтинку, осінь як не як. І сильний вітер гудить за вікном, тому ще на голові дитини красується осіння шапка.

Я ж одягнула джинси, футболку, джинсовку. Взуваю спочатку маленьку зіроньку, а потім собі. Увесь час Влад працював за ноутбуком, йому хочеться швидше ввійти в курс справ. У мене працьовитий чоловік, хоча ми типу з ним знову в фіктивному шлюбі, проте більш ближчі зараз, але на перший погляд так не скажеш. 

Беру дівчинку за руку й виходимо з квартири, замикаю двері, підходжу до ліфту й натискаю на кнопку, двері одразу ж відчинилися і ми заходимо в середину.

Виходимо з під'їзду, а в облличчя дме сильний, холодний вітер. Через пару хвилин віддаю доньку виховательці й прямую додому, де чекає Принц. Дивлюся на годинник на правій руці, ні куди поспішати. Відмикаю замок і заходжу в середину квартири. Тихо. Не чути зайвих рухів.

- Я вдома, - кажу й одночас роззуваюся, прямую до спальної кімнати, зітхаю, відчиняю двері. Чоловік повністю поглинутий в свою роботу, не звертає увагу на мене. Підходжу до нього і закриваю ноутбук рукою.

- Ей, я ж, -  сердито дивиться, - працював. Що ти зробила?! Якщо ці дані не збереглися, будеш, Катю, робити їх за мене, - хоче забрати мою руку з новітньої технології,проте не підаюся йому.

- Нам пора йти в лікарню. потім закінчиш свою роботу. Не встиг потрапити додому, як одразу взявся працювати, - погрозливо заглядаю йому в очі, даю зрозуміти, що не зупинюся і не дам спокійно працювати, поки не підемо до лікаря.

- Добре, добре, - здався Власов, - зараз викличу Фрідріха, - набирає номер водія. 

У шкафу дістаю одяг і коли Принц закінчив розмову, допомагаю коханому одягнутися. Вийшовши, на двір, одразу приїхав Фрідріх, допоміг посадити милого й скласти коляску в машину. Їхали й говорили всі троє про буденнні справи. Виявляється водій є холостяком, йому тридцять років, ніколи не був одруженим і досі не планує, подобається бути самотнім.

- На сьогодні можете бути вільним, - звертаюся до Фрідріха, коли вже стоїмо біля лікарні.

- Аякже ви повернетися? - запитує знайомий.

- Не турбуйся, я знайду як, - заспокоюю водія й разом із Власовим прямую в середину приміщеня.

- І якже ми доберемося додому? -  цікавиться любий.

- Скоро побачиш, хай це буде інтригою, - загадково посміхаюся.

- Добрий день, - вітається  першим містер Дар. - Як почувається містер Власов?

- Добрий день, добре, - відказує Принц.

- Добрий день, які у мого чоловіка процедури? - запитую у лікаря.

- Все для його одуження, - чомусь в загальному відповідає знайомий. - Я сам Вашого чоловіка відвезу на їх, а Ви можете займатися своїми справами й через дві години приїхати по нього.

- Гаразд, - погодилася, цілую коханого в щоку, - до зустрічі, любий.

Тепер поїду на таксі забирати свою машину, сьогодні вранці прийшло повідомлення, що її полагодили. Вітер ніяк не вщухає, прохолодно, хоча надворі світить сонце, підіймає високо аж до мого обличчя пил. Таксі приїхало швидко. водієм виявилася приємна жінка, у неї, теж, є діти.  Один із них ходить в середню школу, а інший в коледж. Майже, всю дорогу нова знайома розповідала мені про виховання дітей, тому поїздка не була нудною. Виходжу з таксі, йду до майстерні.

- Добрий день, - вітаюся із чоловіком, який стоїть на ганку, - мені прийшло повідомлення, що мою машину полагодили й можна забрати.