36

- Що будете? - підходить офіціант до нашого столику.

- Я буду салат, - відповідаю юнаку й відкладаю меню в сторону.

- Мені, теж, салат і чашку чорного чаю, - каже Принц, незнайомець записав і пішов виконувати замовлення.

- Тут гарно, - розглядаю інтер'єр закладу, все підібрано зі смаком і відчувається приємна гостинність.

- Погоджуюся. Усі меблі привезли й поставили на місця, - не розумію про що він, невже читає мої думки, - я про нашу квартиру.

- Що? Навіть Анніна кімната готова? - коли так можна було встигнути?!

- Так, її кімната готова. Коли людям потрібні гроші, вони можуть працювати у будь-яку пору, незважаючи, чи день, чи ніч.  І до речі там у квартирі Мері ж має бути і мій одяг, - ой, немає.

- Так, звісно  є, - непевненно відповідаю. І де тепер мені знайти його речі? Треба щось придумати й це терміново. Піду зараз у вбиральню, нічого ж підозлілого не буде. Чи буде?

- Дивно, на твоєму обличчі видніється паніка. Що викинула мої речі з надією, що не вийду з коми?!

- Ні, вони є. Я хвилююся за знайомство з нашою донькою, тобто ви знайомі, але кожен із власних причин не пам'ятає цього. Вона була дуже маленька, а ти втратив усі спогади пов'язані з нею, - і ось офіціант приносить заловлення, ставить усе на стіл, і йде працювати до інших клієнтів.

- Сама ж мене запевняла сьогодні, що все має пройти добре, а зараз чому так швидко змінєш думку? - їмо й спілкуємося.

- Просто так довго чекала цього моменту, проте щось є хвилююче, - жую помідори, салат смачний. - В аптеку нам  не потрібно? - раптом згадую, що коханий ще лікується, хоча він сидить в інвалідному візку, але ніяк не псує нашу розмову.

- Ні, усі на даний час є, - дивлюся на чай, який попиває Принц. - Що? - відводжу понляд у правий бік. Хочеться випити його напій. І тут біля моєї миски опиняється чашка. - Хочеш, то пий, - ласкаво промовив. То він веде себе як негідник, то як найдобріша людина на увесь світ.

- Дякую, - випивай чай, - зараз прийду, - встаю і йду у вбиральню. Зайшовши, перевіряю чи нікого нема. І швидко телефоную до Алана.

- І що тепер робити? - запитую, коли йому розповіла про ситуацію з одягом.

- Не хвилюйся, довірся мені, - впевнено говорить хлопець, - ми ж разом у цій грі, тому не підведу, - і поклав слухавку. Залишається тільки довіритися другу і чекати.

- Чому так довго?! - сідаю на своє місце, Власов вже поїв і дивиться щось у телефоні.

- Тобі так здалося, - відказую і доїдаю свій салат.

- Ти скала список продуктів? - відставляє свій гаджет у бік і погляд напрямлений тепер на мене. 

- Ні, можемо зараз його написати, - починаю записувати у блокнот, що нам потрібно купити.

- А у мене запитати? Що мені потрібно? Чи ти всі знаєш мої смаки й потреби? - нагадує про свою присутність Влад.

- Знаю, але якщо хочеш можеш  озвучити, - зітхаю і дивимося один одному в очі.

- Хочу м'яса, молока. Ей, чого не записуєш? - бачить. що моя рука нічого не записує.

- Бо я це записала, а ще в списку є капуста, рис, картопля, макарони, цибуля, морква, хліб, йогурт, банани, черешні. Що ще сюди доповнити?

- Муку, - каже коханий й дивиться, щоб я писала й тоді далі диктує, - яблука, помідори, огрірки. І ніби все. А так загалом ти справилася із поставленою задачею, - хвалить. - Що їдемо скуплятися?

- Так, - розрахувавшись, за їжу поїхали в продуктовий магазин.

Водій чекає нас на зупинці. Власов слідкує за списком, а я ходжу й беру продукти і кладу їх на коліна чоловіка. Ми швидко скупилися. Тепер прямуємо до каси.

- Привіт, - став на моєму шляху з Владом колега по роботі, тримає у руках корзину з продуктами.

- Привіт, - відповідаю, не хочу з ним говорити, досі зла за те, що він мені казав про Принца.

- Ти коли повернешся на роботу? - не дає його оминути.

- А ти взагалі хто? - напружився коханий.

- Це мій колега Горацій, ми з ним працюємо разом в офісі, а це мій чоловік Влад, - знайомлю їх. - На роботу ще не скоро, а зараз перепрошую нам потрібно йти, - й обминаю його разом з Власовим.

- Приємно було познайомитися, - крикнув нам у спину.

- Якось ти вороже спілкуєшся із колегою, - каже Влад, коли вийшли з магазину.

- Для цього є причини, - відказую і йдемо далі.

- Можна дізнатися які? - з цікавістю запитує.

- Він хоче підкорити моє серце, а мені не подобається, - вирішую Владу одразу розповісти про  його залицяння. - І часом свохми вчинками Горацій лякає, - дійшли до нашої машини, водій Фрідріх поставив пакати в автомобіль, а потім допоміг залізти Владові. Тепер їдемо на квартиру до Мері.

Цікаво, що зараз буде, коли не опиняться речей Принца, що він тоді робитиме. Чи Алан все таки придумав як нам викрутися з цієї проблеми. Чи ближче під'їжджаємо, тим сильніше пітліли долоні. А відмикаючи двері, рука трусилася немов шалена. 

Тітки немає зараз тут, відчиняю двері і бачу стоять три валізи, хоча я складала тільки дві. Мовчки підходжу до невідомої сумки з речами й розкриваю, і бачу одяг Принца. Незнаю як Алану вдалося зробити, але велике йому дякую. Посміхаюся і переможно дивлюся на Влада. От, бачиш не обманула.

- Ось і твоя валіза є, - закриваю її і встаю, підхожду до хлопця і цілую в щоку.

- Це добре, - промовляє коханий і їде коляскою по квартирі, оглядає приміщення. - Гарно, - Фрідріх бере наші сумки й заносить їх у машину. Потім вже всі троє спускаємося і їдемо до нашої нової домівки. 

Коли водій заніс речі у квартиру, то його відпустили по своїх справах. Заходжу в дитячу кімнату й не вірю своїм очам, вона повністю готова. Є маленьке ліжечко, іграшки, маленький стілець  разом із партою, шкаф світлих тонах.

- Як? - шоковано роздивлятися кімнату. - Ми тільки вчора вечером з Анею обрали все це, - ходжу, потім сідаю на ліжко, - і коли встигли підготувати?!

- Коли людині потрібні гроші, вона готова працювати у будь-яку пору дня, - відказує Принц, - йди подивись , що я обрав для нашої кімнати.