32

- Добре, на котру годину?

- Десь на десяту годину ранку. Я приїду з Данієлою і ми всі троє оглядатимо, - відповідає Рятіник.

- Твоя дівчина ревнива, - деколи мені здається, що вона обдаровує не дружнім поглядом останнім часом, а дуже ревнивим. 

- Ні, просто ми, теж, шукаємо квартиру.

- А якщо мені й вам сподобається одна квартира? Як ділити її будемо?

- Останнє слово буде за тобою, битися точно не будемо, - запевняє друг.

- Гаразд, але вранці забереш мене не біля дому, а біля лікарні.

- Зрозумів. Добраніч.

- Добраніч, - і вимкнула слухавку.

Зараз піду спати, а то рано вставати й готувати суп для Власова. Знаю, він  прогнав мене та не хоче бачити, проте я пообіцяла, що принесу йому їжу. Не хочу, щоб мій чоловік був голодний. Тільки торкнулася подушки, одразу пішла в царство Морфея.

Під звук будильника встаю, донька ще солодко спить. Закладаю волосся у тугий хвіст і в піжамі починаю куховарити. 

- Мамо, - прийшла до мене сонна дівчинка на кухню.

 - Так, доню? Вже прокинулася? Тоді йди чистити зубки й снідати.

- Добре, - побігла в іншу кімнату, ох, і живчик вона у мене.

Після сніданку завела доньку в дитячий садочок. І чимдуж поспішила в лікарню. Впевнено крокую до палати Прица. Ось вже біля дверей, проте не наважуюся постукати, ні зайти. Серце шалено калатає. Може поки не пізно піти? Передати через містера Дара чи медсестру ланчбокс, а що це чудова ідея. Поки думала, то переді мною відчинилися двері, добре, що вони в мою сторону, а то б отримала гулю за те, що стою під дверима.

- Доброго ранку, - привітався лікар з медсестрою, яка ппройшла повз мене до інших пацієнтів.

- Доброго ранку, - відповідаю.

- Мені потрібно з Вами поговорити, - зачиняє двері й ми стоїмо в коридорі, де з самого ранку пахне стерильністю.

- Слухаю. Щось трапилося? - дивлюся на чоловіка й хочу почути пояснення.

- Не хвилюйтеся, аналізи показують, що організм відновлююється. Можу дати десять відсотків зі ста, що йому повернеться пам'ять. Проте після Вашого вчорашнього візиту, мій пацієнт відмовляється від лікування та ще емоції не позитивні, а чесно кажучи, злісні. Ви посварилися?

- Трішки, - шкодую, що почала суперечку.

- Будь ласка, не засмучуйте його, а то це негативно впливатиме на стан вашого чоловіка. Ми ж  хочемо, щоб він скроріше одужав. Чи не так?

- Я Вас зрозуміла, ми будемо дослухаємося і переконаю Влада лікуватися.

- Це чудово, до зустрічі, - й пішов по своїх справах. Без стуку заходжу.

- Привіт, - вітаюся з коханим, у відповідь не чую нічого, йду ближче й сідаю на стілець біля ліжка. - Лікар сказав, що з аналізами все добре, але ти не хочеш продовжувати лікування. Чому? Я принесла те, що пообіцяла. І ще добавила ще щось. Тобі не цікаво? - Принц сидить, дивиться в одну точку. - Будеш їсти? Чи ти вже поснідав? Не будеш говорити? Добре, тоді скажу пару слів і піду  дивитися з моїм другом і його дівчиною на квартиру.

Ту, що ми раніше знімали вже давно живуть інші квартиранти. Мені було важко доглядати за дочкою одною, тому я з Анею живемо у тітки. Алан, теж, допомагав із пошуками, тому думаю,що на оглядини не займуть багато часу. Хочеш буду надсилати тобі світлини, щоб ти, також, оглянув і сказав свою думку? Аня поснідала, зараз у дитячому садочку. Я залишу тут їжу, захочеш поїсиш, - ні слова, ні навіть звука не видав, якже важко буде завоювати його знову. Спочатку він мене, а тепер бачу, що й моя черга настала. Ех, кохання легким очевидно не буває.

- Вибач, - одночасно обоє промовили. Ура, ура, нарешті хоч якесь слово від нього.

- Це ти мені вибач, - кажу, - за те, що попросила дати обіцянку, за те, що не можу розказати правду, - й тепер ми дивимося один одному в очі.

- Вибач, що прогнав тебе вчора, злість затуманила мій розум. Але як раніше було не буде, а я не довіряю тобі.

- Я, - беру його за руку, - завоюю твою довіру й ніякої брехні, почнемо все з початку. То як?

- Твої слова заманливі. Чи вийде у нас? Оце є великий ризик і... , - замовкає, та не зупиняйся, і так серце вискакує з грудей, а ще інтригуюча пауза, ніби на якомусь конкурсі й ось, ось після мовчання скажуть  переможців, руки мої спітніли.

- І це мене вабить, не люблю розв'язувати легкі задачі, тому я згоден на твою пропозицію. Але за одніє умови.

- Якої? - що він задумав? Ну, ніби готова заради Принца на все, а з іншого боку лякає.

- До нового року. У нас буде тільки до 31 грудня і стільки днів має вистачити на вирішення наших стосунків. Якщо з цього нічого не вийде, то ми розлучимося. Проте на публіку будемо грати роль щасливої родини, - от, що Власов починає? Навіщо грати? Для кого? Усі друзі й так знають про  наші відносини.

- Навіщо грати? Я й так шалено тебе кохаю тебе, то це тобі потрібно перевірити свої акторські здібності, - пожимаємо один одному руки. 

- Що ти принесла мені? - повеселішав любий.

- Суп гречаний і ще мандарини. 

- Дякую, на котру годину ви зустрічаєтеся? - відкриваю ланчбокс, дістаю з пакета ложку й годую свого чоловіка. 

- На десяту годину мають приїхати друзі. Тобі буде цікаво, якою буде наша квартира? - хочеться почути його думку.

- Байдуже, вибирай на свій смак.

- Гаразд. Вечером не прийду, - вирішую попередити Власова.

- Чому? 

- Після обирання квартир, мене ще чекає прибирання і збирання наших речей, щоб коли тебе випишуть ми одразу переїхали і доньку з дитячого садка забрати.

- Зрозумів, - сухо промовляє, - тоді подвійна порція поцілунків і можеш йти по своїх справах.

- Чому подвійна? У нашій традиції як я знаю. був лише один поцілунок на прощання.

- Вчора ми одну порцію пропустили, тому два поцілунка, - не намагаюся із ним сперечатися, бо й сама хочу такої насалоди, гріх відмовлятися. Цілую колючу праву щоку, потім ліву й відхиляюся від нього.

- Не забувай приймати ліки й виконуй усі вказівки  містера Дара. Обіцяєш?