31

- Ти вмієш дотримувати обіцянку, - веселим тоном каже, - сідай, розповідай як день минув у Ані.

Слухаю його і роблю так. Звісно Принцові цікаво як провела день наша донька. Це радує мою душу, а в одночас хочеться, щоб і про мене запитав. Чи не втомилася? Чи як мої справи? Та, напевне, забагато хочу від людини, яка втратила пам'ять.

- Зранку вона снідала борщ, потім гралася з Мері в хованки. Тітка довго не могла знайти Аню, яка залізла у шкаф на кухні, де стоять різні кухонні прилади. Далі маленька зіронька була зі мною. Ми їхали проводжати моїх батьків і друзів. Погода сьогодні чудова, тому ми пішли в парк. На дитячому майданчику донька гралася з іншими дітьми, ліпила паски з піску, декілька разів з'їжджала з гірки, руками її ловила. Потім пообідали в кафе. Зараз вона з Мері.

Власов уважно слухав, не перебивав. На пару хвилин повисло мовчання у палаті. 

- А як твої справи? Щось згадав? - порушую тишу.

- Добре. Лікар сказав, що коли мене випишуть я буду їздити деякий час в інвалідній колясці, бо ноги  забули як ходити. Нічого не болить. Знову брали аналізи, щоб усе перевірити. Результати будуть завтра вранці. Багато хто заходив до мене сьогодні в гості. Я дуже здивований, що за три роки стільки чого змінилося. Уявляєш мій друг став не тільки одруженим чоловіком, але й батьком. Хоча я не пам'ятаю його весілля. Проте від великої інформації голова йде обертом. 

- Ти вже прийняв ліки? Поїв? - з турботою запитую, вікно трохи відчинене й легенький вітерець заходить у середину. Освіжає. Дивимося один на одного, ніяких зайвих рухів ніхто не робить. 

- І перше, і друге зробив. Хочу тебе попросити.

- Про що? - дуже цікаво що то в нього за прохання. 

- Можеш, будь ласка, завтра ще приготувати суп, який принесла сьогодні.

- А що не подобається місцева кухня? - кривить лице хлопець й повертається в інший бік. - Аякже те, що я можу отруїти й забарати твоє багатство? - починаю дражнити свого чоловіка. 

- Будеш їсти зі мною. Твій суп не найгірший варіант серед лікарняної кухні, - повертається до мене й дивиться в прямо в очі, кладе на мою руку свою і тримає. - Будь ласка, приготуй.

- Добре, добре. Не залишу ж свого чоловіка голодним, - посміхаємося один одному.

- Дякую. А як твої справи? Втомилася? Чому про себе не розповіла?

- Ти ж хотів тільки почути як у нашої доньки минув день, думала, що тобі буде не цікаво про мене. Тебе й так замучили, тому я вже піду.

- Я задав питання і хочу почути на них відповідь. Якби був би втомленим, то спав і не розмовляв із тобою, - так приємно, що він цікавиться про мене.

- Справи добре, трішки втомилася, - позіхаю, - прийду до дому й буду вечеряти.

- Розповіси ще якусь історію про нас. 

- Що саме? - будь ласка, будь ласка, тільки не про наше сімейне житття чи як він зробив пропозицію руки і серця. Не хочеться вигадувати ще одну брехню.

Проте б цікаво як це було. Якби залізти в мою фантазію, то, напевно, виглядало б так. Ніч сіяють зорі, одягнена в червону сексуальну сукню, Влад у чорному діловому костюмі. Дах. Ага, точно ми на даху великої будівлі. На десятому поверсі, ні, ні, замало, на двадцятому. На підлозі розкидані червоні пелюстки троянд. По центру стоїть накритий стіл з романтичними свічками. Я досі не здогадуюся, що він має робити, думками, що це просто чергова наша вечеря. А потім Власов встає на одне коліно й... Ні, напевне, цей варіант банальний. Потрібно щось креативніше. 

Можливо було б чудово якби юнак зробив десь в горах. Ні, ми б були захекані, що піднялися на Говерлу чи якусь іншу вершину. А якщо біля мого дому. Ні, не б хотілося, щоб усі сусіди бачили, а то вони люблять пліткувати про всіх кого бачать.

А якщо коханий запитав би про наше подружнє життя, то щоб йому сказала? Що ми жили в одному будинку, ранком він цілував мене у губи, а донечку у дві щоки та йшов працювати на роботу. вечером повертався і допомагав з дитиною, щоб я, теж, відпочила. Ех, всього лиш мої фантазії, але хочу, щоб у майбутньому було так. Щось довго літаю у своїх хмарах, треба повератися у теперішній час.

- Як ми познайомилися? - вивів у реальність Принц.

- Ну, - так він пам'ятаєяк перевівся у нашу школу, тому розповім про наше друге знайомство, - спочатку ми зустрілися у парку, коли я гуляла з подругою. Потім ми один одного побачили в класі, - хочу забрати свою руку від нього, але він ще міцніше починає тримати.

- Як ми почали зустрічатися? - не зупиняється і знову задає питання. 

- Спочатку ми не звертали увагу на один одного. Одного разу ти потягнув мене на заднє подвір'я школи й сказав, що нам потрібно стати парою, а якщо я не погоджусь будуть неприємності. Мене це не злякало. Наступного дня уся школа знала, що ми зустрічаємося. Це неабияк розізлило. І тоді почалися наші фіктивні стосунки за які ти платив гроші. Граючи на публіку. ми не помітили як закохалися. 

- Цікаво, цікаво, - перебиває мою правдиву історію, але тепер буде моя фантазія.

- Перший зізнався ти у своїх почуттях, спочатку не вірила у щирість твою, пропонувала розірвати стосунки. Проте свою впевністю і вмінням підкоряти дівочі серця, підкорив моє. А далі ми були справжньою парою, - десь у цій промові є частина правди й частина брехні. Хай вирішує, що вірити, а в що ні.

- Захоплююче у нас кохання. Чому вирішила розповісти про фіктивність? Є ж можливість, що я нічого не згадаю і б сказала, що ми з напочатку любили один одного, - посміхається і дивиться на мене. 

- Хто знає, де я збрехала, а де сказала правду, лише тобі вирішувати вірити дружині чи ні. Хочу у тебе попросити. Дай обіцянку, що коли повернеться пам'ять, не будеш покидати нашу доньку й не тікатимеш без моїх пояснень, - сумно промовляю і опускаю очі додолу. 

- Звучить дуже дивно. Ти так не вважаєш? Спочатку говориш, що у нас були фіктивні стосунки й до цього додаєш, якщо пригадаєш щось, то щоб не покидав дочку й вислухав тебе. Що ти приховуєш від мене? Може я тебе ніколи не кохав як і ти мене, - відпускає руку, обличчя розлючене.