30

- Це ж нічого не змінює, можна заново закохати, - відказую я.

- Ти впораєшся? - запитує батько, й серйозним поглядом вдивляється в очі своєї доньки.

- Так, - впевнено відповідаю.

- Тоді пішли відсвятккуємо, - запропонував бадьоро Андрій.

- Пішли, - погодились усі присутні.

- Але ж ви тільки що були серйозні, а тут така швидка зміна настрою. Нічого не розумію, - дивлюся підозріло на компанію.

- Ми були серйозні, щоб тебе розіграти й тому, що як ти сприймеш новину, - промовляє подруга й кладе свою руку на моє плече. - Ми завтра обідом відлітаємо назад в Україну. Знаємо, що потрібні тут, але роботу ніхто не скасовував. Та мій син залишився з бабусями і дідусями, я за ним дуже сумую.

- Я все розумію, проте хочу подякувати всім за вашу підтримку, вона допомагала ці роки дуже дієво, - й починаю обіймати спочатку батьків, Мері, потім Машу, Алана, Сашу й Андрія. 

- Тоді пішли накривати на стіл, - сказала тітка й старше покоління пішло на кухню, а ми з друзями залишитися сидіти на своїх місцях.

- Ну, давай розповідай, що йому говорила? Що будеш робити з шлюбом? - встає і йде до вікна, запитує Саша.

- Сказала, що ми одружені й що у нас є донька.

- Що? - хором прововили, хто був у кімнаті, шоковані погляди дивляться на мене. 

- Ти серйозно?! - подруга не може повірити в мою сміливість. 

- Чому ви так дивуєтесь? Сашо, ти ж, перший вмовляв і казав чудова ідея. А тепер де твоя сміливість поділася? 

- Я не думав, що все так затягнеться, - почісує голову. - Якщо Катя вирішила продовжувати, то нам залишається підтримати її. Правда? - чекає підтримки від інших як і я.

- Так, - інші погодились, хоча на їхніх обличчях видно сумніви.

- Тоді мені потрібна ваша допомога. Треба найти двох кімнатну квартиру, де ми будемо жити з Владом і Анею, - прошу у друзів. 

- А скільки у нас є часу? - запитує Алан.

- Тиждень, потім його випишуть, - встаю і ходжу по кімнаті, незнаю чим зайняти руки й беру гребінець, який стояв на полиці й розчісую волосся.

- До цього часу я зможу вам найти, де буде всім трьом комфортно. Потрібно підібрати пару варіантів, що ти обрала, що більше до вподоби.

- Дякую, - підходжу до нього ближче й обіймаю друга.

Стук у двері. Тітка пішла відмикати двері, це прийшли батьки Влада. Всі зібралися на кухні на святкову вечерю. Завтра вони відвідають Власова й полетять додому. Після такого домашнього бенкету гості поїхали до готелю. Далі мила посуд, доки донька дивилась мультики. Потім під казку маленька зірочка заснула. Поцілувала її в щоку й сама лягла спати. Завтра день обіцяє бути насиченим. 

Світак чудовий. Після сніданку пішла одягати літню сукню замість піжами. Заплела собі дві французьки коси, а доньці два хвостика. Аякже робота? Вчора оформила відпустку за свій рахунок на місяць. Мері залишається з Анею. Піду до Влада, а потім проводжати родичів і друзів. У латчбокс, який поклала в свою сумку, є курячий бульйон, приготувала вранці сама. Одягаю на порозі босоніжки без високого каблука. Поцілувала доньку на руках у тітки й зачинила двері. Погода гарна, легенький вітерець навіє приємну прохолоду.

Йду повільним темпом на автобусну зупинку. Там вже стоять дорослі, малі діти з батьками, школярі й люди поважного віку. Будний день. Нічого дивного. На автобус ми чекали десять хвилин і всі гуртом заходимо в середину. Через двадцять хвилин приїхала до місця призначення.  Заходжу в лікарню і зразу в ніс вдаряє запах хлорки, який останні роки дуже багато, майже, став як рідним. Ліфтом підіймаємося на потрібний поверх.

- Доброго ранку, - першою привіталася з лікарем у коридорі.

- Доброго. Ось тримайте, - простяг мені в руки папірець, беру й дивлюся, а там незрозумілим почерком написано.

- Це ліки? - перепитую, а то розбирння цих слів погано виходить.

- Так, не бійтеся, в аптеці фармацевт прочитає, - заспокоює й посміхається. - Чув, що сьогодні в мого пацієнта має бути багато гостей. Але всі по черзі й по п'ять хвилин. Зрозуміло?

- Так. А мені скільки можна? Так само? - запитую з надією, що дозволить більше.

- Вам як дружині даю зижку й можна десять хвилин.

- Дякую, - радію, що більше зможу провести час із коханим, якщо звісно він мене сам не вижене.

- Біжіть до чоловіка, - відказує містер Дар, - поки  в нього немає нікого, - й пішов у іншому напрямку.

Стукаю. Тиша. Ніхто не відповідає. Відчиняю і заходжу в палату, швидко зачиняю двері. Влад не спить і лежить із розплющеними очима. Підходжу ближче і сідаю на стілець, який стоїть біля чоловіка.

- Привіт! Як ти? - дивлюся йому в очі й намагаюся побачити в них почуття, які раніше були між нами.

- Привіт, - хрипким голосом відповідає. - Добре. Чому так рано прийшла?

- Хотіла бути першою, а то стільки ще сьогодні зустрінеш багацько гостей. Я принесла, - дістаю ланчбокс і кладу на невисоку шафу, яка стоїть біля ліжка, - курячий бульйон.

- Десь купила, мені не потрібно, - огризнувся Принц  і повернув голову в інший бік.

-  Ні, сама приготувара вранці. Ти снідав? Як ні, то давай поїж.

- Хочеш сказати, що моя дружина вміє готувати? - не хоче вірити, повертається до мене обличчям. Він точно випробовує мої нерви. Спокійно, спокійно.

- Так, тобі пдобалося, крім цього ще багато чого вмію, - підморгнула йому.

- Хочу сісти, - просить коханий, встаю і допомагаю йому підвестися.

- Дякую, - прошепотів, сідаю назад і ми дивимося один одному в очі. 

- Будеш їсти? - не покидаю думки його нагодувати. 

- Ні, раптом вирішила отруїти, щоб забрати мої великі статки.

- Чому ж ти так думаєш? Хіба я б раділа,коли ти був у комі?! - знаю, він незнає, як я себе тоді поводила. - Можеш у будь-кого запитати чи я ходила сюди кожен день, і вони відповідатимуть, що так. Хіба я б зараз мала бути тут, а не давати хабарі лікарю, щоб тебе згубили ліками.