28

Минуло три роки. Ніби маленька цифра, але для мене це триває вічність. Закінчила університет на відмінно. І ніби все те, саме. Зовнішність не змінилась, декілька разів хотіла підстригти своє волосся дуже коротко, проте не наважувалася. Думала, що от от прокинеться чоловік і не впізнає мене з новою зачіскою.

Донька вже як рік ходить у дитячий садок. Деколи забираю її я або тітка Мері. Аня стала ще гарнішою і милою. Говорить без упину на різні теми. Питання про батька не виникало, але вона знає, що кожного дня я ходжу вечером до одного чоловіка в лікарню. Лише кілька разів брала її туди з собою, коли  не було з ким залишити.

Нещодавно влаштувалася на роботу, про свій додатковий дохід не забула. Батьки й друзі приїджають на свята й задаровують маленьку зірочку. У Алана й Маші народився син, його звати Давид, йому вже два роки. Росте богатиром.

Саша й Даша все таки остаточно розійшлися. Незнаю причину їхнього розтавання, та ще ця дівчина зникла раптово з нашого життя.  Вона поїхала в США і відтоді ні слуху, ні духу про неї. А ось друг приїжджає і не готовий до стосунків.

Андрій і Данієла почали жити разом і тепер ми жививемо в одному місті:) Вони часто заходять в гості, деколи можуть побути з Анею, поки я на роботі. При зустрічі завжди натякаю, що пора їм одружуватися, а вони все уникають цієї теми.

Осінь. Місяць вересень теплий. Ранок. Прокинулася о шостій годині ранку. Донька спить поруч.  Встаю тихенько, щоб не розбудити маленьке диво. Спочатку десять хвилин прохолодного душу, потім приготування сніданку. Сьогодні у меню млинці з малиновим варенням, яке привезла моя мама. Мері немає, вона гостює у своєї доньки.

- Добрий ранок, мамо, - пролунав дитячий голосок позаду, повертаюся і на мене біжить дівчинка, обіймаю її.

- Привіт, сонечко. Сідай поснідаємо й поїдемо в садочок.

 - Не  хочу, - засмутилася Аня.

- А завтра вихідні й підемо в парк атракціонів, - запропонувала їй і поклала біля неї тарілку з млинцями.

- Добре, - вмить зраділа дочка.

- Смачного.

- Дякую. А ти не будеш їсти? - запитує з повним ротом.

- Ні, я вже поїла, - пішла переодягати домашній халат на білу блузку й спідницю чорного кольору олівець.

Працюю в офісі дизайнером три місяці. Колектив чудовий, але не ідеальний. Є заздрізники, є й ті, хто любить базікати більше чим працювати. Через тридцять хвилин ми вийшли з квартири. Ані не подобається, що одягнула на неї кофту, а я без. Пояснювала доньці, що так буде краще. Проте бачу невдоволене обличчя. 

Посадила дитину у дитяче крісло, обійшла машину й сама сіла за кермо. Того року здала на водійські права. Половину грошей на автомобіль я, іншу частину допомогли батьки. Завезла маленьку зірочку й поїхала на роботу.

Підіймаюся на дев'ятий поверх, сідаю на робоче місце. Прийшла як завжди першою серед своїх колег. Через десять хвилин офіс наповнився такими ж дизайнерами як я. На обідній перерві пішла з Дейзі ( подруга-колега)  у кафе, яке розташоване на п'ятому поверсі цієї будівлі.  Дівчина низенького зросту, з каштановим волоссям, струнка.

Сидемо, їмо і говоримо. І до нас підходить ще один наш колега. Він середнього зросту, блондин. Йому подобаюся я, ще з першого дня нашої зустрічі, зізнається у симпатії, але хлопець мене не цікавить.

- Можна біля вас сісти? - з посмішкою запитує.

- Сідай, тут усі свої, - промовила Герц ( прізвище Дейзі). Вона трішки розтом нижча за мене. Волосся завжди заплетене у міцну косу. Характер у неї чудовий, щира, добра, вміє постояти за себе й захистити інших. Їй підходить бути керівником, поки що, на жаль, підвищення подрузі не дали.

- Як ваші справи? - сідаючи, запитав Горацій у нас, проте дивиться на мене.

- Добре, - сухо відповідаю й далі їм.

- І у мене, теж, добре, - сказала Дейзі.

- Чим плануєте, дівчата, зайнятися на вихідних?

- Хочу закінчити дизайн і почати новий, - подруга дуже працьовита у нашому колективі.

- А ти Кетрін? - так, більшість звертаються до мене на роботі.

- Піду з дочкою у парк, - не сказала саме у який тому, що вистачало одного разу.  

 Зараз поясню. Місяць тому він так само підсів до нас і дізнався плани на вихідні. Подруга як завжди відповіла, що буде працювати над проєктами, а я, що піду з Анею у місцевий дельфінарій. І хлопець майже увесь день ходив біля входу, щоб зустріти нас, бо годину не сказала. 

В обід приходжу з дочкою і бачу його  з плюшевою іграшкою у руках. Думала, що нарешті знайшов ту, яка щиро його покохає, а не буде битися у моє зачинене серце під сімома замками. Проте ні. Підійшов до дитини й дав їй подарунок. Ані не сподобалося все це як і мені. Ще купив три квитка. хоча я мала два. Потім не відставав, а говорив, говорив...

Хотілося просто втекти куди подалі від нього. Тому, коли він затримався на виході, ми не чекали Горація, а швидко викликали таксі й поїхали додому. Він зробив вигляд, що не образився.

- А у який? - цікавість не покидає його.

 - Навіщо це тобі? - знову буде думати, що у нас було побачення, якого не було.

- Сходимо втрьох. Повеселимося. Так я зможу стати ближче до тебе й твоєї дочки.

- Навіщо це тобі? - Дейзі втрутилася у наш діалог. - Вона тобі мільйон разів говорила, що ти їй не подобаєшся. Відстань.

- Ти ж знаєш, що я, - звертаюся до юнака, - одружена, тому припини ці безглузді залицяння.

- Дитині потрібен батько, який живий, а не той, що лежить в комі багато років.

- Не твоя справа, - апетит зник, тому, недоївши, втаю і прямую до ліфту. 

- Горацій, ти дуже  на себе багато береш, бовдур, - Герц, теж, встає і наздоганяє мене. - Не бери його слова близько до серця, від ревнощів молодий не флітрує свої слова. 

- Та хто він такий мені, щоб ревнувати? Він не мій колишній, ні теперішній, ні майбутній.

Залишок робочого дня старанно віддала всю себе проєкту, який потрібно закінчити наступної середи. Потім поїхала забирати доньку з дитячого садка.