27

Ноги тремтять, підкошуються. І з таким не сміливим станом зайшла в лікарню і підійшла до адміністратора.

- Доброго дня, - привіталася молоденька жіночка, - Вам когось відвідати чи записати на прийом?

- Відвідати, - відповідаю, чую як долоні спітніли, хоч би не зашкодиво це свідоцтву про одруження.

- Кого? - починає вона дивитися на екран комп'ютера.

- Власов Влад, - від моїх  слів працівниця насупилася.

- Зачекайте, - телефонує, напевно, своєму керівництві, точніше ж туди не допускають нікого, окрім батьків Принца.

- Ви Дарина? - запитала жінка, але свій телефон досі тримає біля свого вуха.

- Ні, - яка Дарина?  Хто вона? І яке відношенння має до коханого?Але зараз не час з'ясовувати особистість незнайомої жінки чи дівчини.

- Тоді нічим не можу допомогти, - зітхає й дивиться поглядом. що мені потрібно йти і дати іншим можливість пройти до неї.

- Я, Катерина Власова, - так не звично, знову повертатися до цього прізвища, добре, що залишила його прізвище у паспорті, не змогла повністю попрощатися із минулим, - і хочу побачити свого законного чоловіка!  - останні слова дуже голосно вимовила, що всі хто є в примайльні звернули увагу на нас.

- Ви що собі дозволяєте?! - суворим поглядом мене сканує. - Це лікарня, а не ринок, щоб кричати, - слова з її рота вилітають разом із слюнями. Фу, прям так і на мене летять. Витираю їх своєю хустинкою з обличчя.

- Це, Ви, пані Бріц, - прочитала на її бейджику.

- Тобто?

- Чому я не можу пройти до свого чоловіка? Та, ще обплювали своїми слюнями, навчіться без них розмовляти.

- Це ще потрібно довести, що Ви, нібито пані Власова.

- Показати документи? Ось, - не чекаю відповіді на питання і кладу до її рук свідоцтво про одруження. Роздивляється старанно, тепер адміністраторка зрозуміла, яку помилку зробила.

- Вибачте, - опустила свої злі очиська до долу.

- Мені, Ваші, вибачення не потрібні, - вжилася у роль богатої, сміливої і одночас  зухвалої  дружини. - Проведіть мене до нього. Негайно! Чого ще досі сидите?!

- Аякже інші відвідувачі? - тихим голосочком запитує.

- Негайно! - здригнулася від мого слова Бріц й швидко виконує моє прохання. - Крім Вас ще працює ваша напарниця.

У ліфті вона надіслала повідомлення, щоб попередити. Пізно, ой, як пізно. Мене не зупинити.

- Пропустіть, - говорю охоронцям, які не пропускають мене у віділення. Працівниця починає посміхатися. Добре сміється той, хто сміється останній.

- Що за балаган? - виходить лікар, на вигляд йому вже  за сорок.

- Мене не пускають до мого чоловіка, - скаржуся йому на цих двох великих шкафів.

- Нам заборонили її сюди пропускати, - промовив суворо чоловік у костюмі.

- Тут поки, що командую тільки я, тому негайно пропустіть юну леді до її коханого.

- У нас наказ, - не підається проханню лікаря незнайомець.

- А я зараз можу викликати свою охорону й поліцію за порушення правил. Цього хочете? - з викликом дивився на цих людей.

- Ми робимо свою роботу, краще так, чим втратити її назовсім, - сказав вже інший охоронець.

- Що тут відбувається? - вийшла з віділення Ніна Іванівна. - Чому турбуєте мою охорону?

- А Ви ще хто? Яке маєте право вказувати кому входити, кому заходити? Навіщо охорона? Коли у нас і так приватна лікарня, нічого не станеться з пацієнтами.

- Я, мати Власова Влада, а це, - показує рукою на своїх людей, - моя охорона, яку приставила, щоб погані люди не заходили й не загрожували моєму синочку.

- Він що у Вас кримінальний авторитет? Тоді тим більше потрібно викликати поліцію, - очі жінки стали по п'ять копійок. 

- Ні, - по її погляду видно, що вона хоче йому нагрубити, але стримує себе з останніх сил. 

- Мамо, - звертаюся до Ніни Іванівни я, - хіба я Вам ворог? -  підходжу до неї ближче, а мама Влада відступає назад. 

- Яка я тобі мама?! - обурюється. - Ти мені ніхто! Лише колишня дружина мого сина. Ти в усьому винна! Через тебе він у такому стані, - її слова наче гостре лезо ріже моє серце, проте вони не зломають.

- Ось, бачте, - звертаюся до чоловіка у білому халаті й починаю пускати у хід сльози, - не любить мене свекруха. Говорила, що буде для мене як рідна ненька, а коли коханий став моїм чоловіком, то почала ображати, різні плітки пускати про свою невістку аби, ми розлучилися, - як Власова старша не грає по правилам, то, я, теж, зроблю так само.

- Що ти мелеш? Ти вже давно не моя невістка, - кваплими кроками підходить і дає ляпаса. Щока горить від її удару, проте тільки цим ще більше допомогла.

- Ви з глузду з'їхали?  Ще одна така витівка й Ви не зайдете в лікарню.  Повірте, я можу влаштувати.

- Вона не дружина мого сина. - злісно прошипіла жінка.

- Зараз перевіримо. Пані, - повертається у мій бік, - є докази?

- Так, ось, - простягаю йому свідоцтво про одруження.

- І правда. Усе законно, тому можете пройти до нього, - посміхається лагідно.

- Це брехня, - не вірить у свою поразку, - обручок немає.

- Є, - впевнено показую праву руку.

- То лише на тобі.

- Досить! Розвели тут шум і гам. Ви, будете пропускати Катерину Власову, ні то Вас вишвернуть із лікарні. А тепер я піду переконатися чи є там там обручка у вашого сина. Якщо молода дівчина буде правою, то Ви ніколи не будете забороняти їй бачити законного чоловіка, - та лиш буркнула. - Зрозуміли? - кивнула головою. Шах і мат.

- Ось, - підіймає руку Влада лікар і там добре видніється золота обручка.

- Мамо, я виграла, - посміхнулася в її розлючене обличчя. Вона поспішила вийти і гучно гримнула дверима. 

Через вікно палати бачу коханого, який прикутий до ліжка. Кладу долоню на скло і важко зітхаю. Лікар оглянув чоловіка й вийшов до мене в коридор.

- Ви, велика молодець. Боретися із такою свекрухою, - посміхається.

- Як він? - ігнорую питання чоловіка.