Фіктивний шлюб 2 або Спроба повернути тебе

24

Незнайомець несе далі до своєї шумної і не адекватної компанії. Кусаю негідника за плече, хоч би як це бридко не було.

- Ауч, дурна, - й він відпускає і я падаю на траву. Сльози самі течуть з очей. Потрібно врятуватися мені й маленькій дитині, яку ношу під серцем. Хочу піднятися, але ноги не слухаються.

- Відпустіть мене, будь ласка. Я вам дам, - благаю їх,- грошей скільки захочете. Проте не чіпайте, не торкайтесь, я вагітна.

- Ох, якби ми були тверезі, - говорить один із них, - то б не торкались, але, красуне, алкоголь у моїй крові дає про себе знати. Ти мені дуже в душу запала, - він продовжує говорити, а його друзі починають мене тримати один за одну ногу, другий за іншу, ще двоє так само поділили мої руки, - мої підлеглі зроблять усе, що я їм скажу. А знаєш, що я хочу? - хитаю головою в різні сторони, що незнаю, не можу провити ні слова.  

- Я хочу, щоб у цю чудову ніченьку кохали один одного без упину. Так, у мене є родина, дружина та двоє дітей, а зараз у відпустці й хочу взяти з неї усе по повній.

- Рятуйте! Рятуйте! - кричу на допомогу, та ще один незнайомець закриває рот якоюсь стрічкою.

- Що голос прорізався? Та вже пізно, - сміється лихим голосом. Тебе тут ніхто не почує, - бере й розщібує свої штани. Пручання, сльози, тено в очах.

Голова болить сильним болем. Розплющую очі й не розумію, де знаходжусь.

- Прокинулась? - повертаю голову ліворуч і бачу, що біля ліжка на стільчику сидить Андрій.

- Так, - хрипким голосом відповідаю. - Де я? Як тут опинилась?

- Ти хоч пам'ятаєш як тебе звати? - ігнорує питання, задає нове.

- Так, я  Катерина Кучерук, вісімнадцять років, не одружена, - останнє слово вилетіло саме по собі.

- Ухти, які цікаві факти випливають із твого життя. Здається, ти завжди потрапляєш у халепи, тому від тебе й відмовився Власов.

- Не твоя справа. Так чому я тут?

- Я зі своїми друзями повертався до цього орендованого будинку, аж раптом почули твій крик на допомогу. Прибігли, в той момент, коли він скидав штани, а ти була без свідомості, вони не встигли зробити те, що задумали. Й врятував тебе з друзями. Зараз ти  в моїй кімнаті, тих покидьків забрала міліція, вони більше не загрожують.

- Дякую, за порятунок. Андріє, а як моя дитина?

- Яка ще дитина? - його очі стали по п'ять копійок.

- Вагітна я, - і на моє обличчі є секундна посмішка з цієї ситуації.

- Незнаю,  лікаря не викликав, думав, що нічого страшного не трапилось. Думав, що ти просто втратила свцідомість і обійшлась синцями. От, я дурний. Зачекай я викличу лікаря, - набирає швидко цифри на телефоні. - Доброго дня, можна лікаря. Добре. Гаразд, - усе що я чула про їхню розмову.

- Ще раз дякую.

- Лікар через двадцять хвилин прийде й огляне. Що хочеш їсти? Замовлю із ресторану. А тут холостячий берліг.

- Хочу, замов на свій смак. 

- Ок.

- А де твої друзі?

- Вони поїхали до своїх дівчат рано вранці. Ех, їхнє кохання немає меж. Привіт, тобі передавали. То він знає, що скоро стане батьком? - цікавість його зрозуміла.

- Ні, прошу не розповідай йому. Він ніколи не має дізнатися про дитину, - симним голосом відповідаю.

- Все таки Влад батько цієї дитини, - хоче довести правду, - тому слід розповісти.

- Йому? Нізащо! - зриваюсь на крик. - Він не впізнав мене. Розумієш? Не впізнав! Йому головне ідеальна дівчина з далекого минулого. Я вже не та, що була раніше! Повірив їй, а не нашим стосункам! - починаю плакати й говорити одночас. - Так, це може є й моя помилка, проте дуже підступно розлучатися через адвокатів, - й наостанок звучакь тихо слова, - й запрошувати на весілля.

- Незнаю, що сказати, тому краще, - бере й обіймає теплими руками, у них затишно, але ці обійми не замінять Власова, кохаю і в той же час ненавиджу. 

Стук у двері. Напевне, прийшов лікар. І справді за хвилину зайшов чоловік у білому халаті. Мій новий друг покинув кімнату. Незнайомець розпитував по мій стан, оглядав тіло на наявність синців і виявилось, що на правій нозі є великий синього кольору синець. Також, взяв на аналізи кров з вени. Побажав швидкого одуження, сказав, що результати будуть готові сьогодні вечером і залишив мене на одинці зі своїми думками.

Через пару хвилин повернувся Андрій.

- Що там? - хвилюючись, за мій  фізичний стан.

- Нічого страшного немає, - з полегшенням промовляю. - То, коли будемо снідати? - розігрався шалений апетит.

- Пішли, а то тобі потрібно їсти за двох, - посміхається  і веде на кухню, де накритий стіл.

- Смачного, - побажали один одному, почали набивати щоки чудовою їжею.

 - Дякую, за турботу, проте мені вже час йти, - й тут згадую, що не телефонувала батькам, вони, мабуть,  місця собі не находять, бо так довго не виходжу на зв'язок. 

 - Що таке? - запримітив юнак тривожність на моєму обличчі. 

- Де мій телефон? 

- Не хвилюйся, усі твої речі в сумці у моїй кімнаті.

Чимдуж біжу до гаджета й набираю такий рідний, знайомий телефонний номер.

- Привіт, - вітаюсь перша.

- Привіт, доню, - лунає на іншому боці розмови мамин голос. - Як ти там? Чому не зателефонувала вечером? Я сильно хвилювалась за тебе, проте твій батько сказав, що ти втомилась і тому повірила його словам. Точно все гаразд?

- Так, мамо, - сідаю на ліжко, - зі мною усе добре. Вчора так багато ходила по містечку, що як прийшла в готель і заснула як тільки голова доторкнулась до подушки. Понакупляла вас сувенірів, сьогодні знову піду на пляж. А як ти? Як тато?

- У нас, теж, справи добре. Вечером підемо до сусідів у гості. У них онук народився, тому запросили відсвяткувати таку довгожданну й приємну новину.

 - Це класно. Передавай і від мене їм вітання.

- Гаразд. Бережи себе, бувай, - попрощалася ненька й вимкнула слухавку.

- Вони, теж, не знають про вагітність?  - з нотками докору запитує вчорашній рятівник.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше