23

- Що ти маєш на увазі? - першою отямилась від здивування Маша. 

- Ви сказали, що Ніна Іванівна не пускає ні вас, а собливо Катю, тому придумав план. Друг знову хотів мати шлюб із Кучерук, проте розумів, що вона на даний час не погодиться. Але зробив їй пропозицію, а отримав негативну відповідь. Ти ж носиш обручку? - киваю головою. - от і в нього вона є. І я подумав одружити вас обох, тоді для Каті будуть вікриті всі дороги. Підробив твій, - звертається до мене. - і його підписи.

- Це законно? - запитує подруга, а я досі не можу сказати ні слова.

- Ні, але для справи нам цього буде достатньо. Прийде Катя, покаже їм свідоцтво про одруження і ми законно проникаємо до нашого друга. Гарно я придумав? - радісно запитує Саша.

- Дуже, - з сарказмом відповідає Алан, - а потім тебе й нас як співучасників посадять за підроблені документи.

- Ніхто окрім нас знати не буде, - починає захищати хлопець свою ідеальну ідею, нам його думку.

- Я погоджуюсь, - після декілька секунд сказала.

- На що? - не зрозумів друг.

- На твою пропозицію, - впевнено промовила.

- Катю, - повертається до мене подруга, - ти що з глузду з'їхала?! - намагається надоумити Маша. - Це дуже ризиковано. Сашо, порви цей документ чи спали. І ми придумаємо щось інше.

- Погоджуюсь, із моєю дружиною, - підтримав думки дівчини Алан.

- А я, - відгукнувся Андрій,- погоджуюсь із Сашою і Катею. Так, справа небезпечна, проте іншого способу немає подрузі дістатися до Влада.

- Починаю сумніватися, - кажу, - у своїх словах. Може краще знищити свідоцтво про одруження й найти інший спосіб.

- Ти що? - звертається до мене Бестрашний. - Влад не буде злитися за авантюру. Ніхто, окрім нас не дізнатиметься. Погоджуйся, погоджуйся. Усе буде гаразд. Побачиш свого коханого  й нам звістку принесеш, як він там. 

Незнаю, що йому відповісти. Хочеться і підтримати, і не підвести друзів. Обман занадто великий. Тут або пан або пропав. Влад незнає правди, щей неправильно зрозумів мене з Андрієм. Так, колись друг хотів, щоб я була його, проте усе змінилося.

День, коли прилетіла одна на острів...

Політ минув нормально, увесь рейс літала в своїх думках про майбутнє. Проте не найшла у голові відповіді на питання. Виходжу за аеропорту й вдихаю свіже повітря. Вже вечір, ось через годину сідатиме сонце й на зміну прийдуть місяць і його отара овець - зорі. 

Довго таксі шукати не довелося. Через п'ять хвилин прибула машина й відвезе у готель, який звісно не розкішний як пару тижнів тому назад був, проте, теж, непоганий. Їхала до місця ночівлі без розмов із водієм, лише у салоні грала спокійна класична музика. 

У фоє пусто, окрім адміністратора, який змучено дивиться на мене своїми очима. Чоловік мабуть хотів піти крадькома поспати, а тут приперлась якась божевільна.

- Добрий вечір, - привіталлась з ним по-англійській мові.

- Добрий вечір, міс, - натягуючи, на своє обличчя посмішку й запитує працівник готелю. - Чи я можу Вам допомогти?

- Я бронювала номер на ім'я Катерина Кучерук, - вирішила використовувати надалі лише своє прізвище, а не колишнього чоловіка, проте по документах я досі Власова, але й це скоро зміню.

- Бачу, ось Ваші ключі, - простягнув містер Луїс Бертонік, прочитала на його бейтжейку.

- Дякую, - взяла ключі й попрямувала до ліфту, перед ним як повинні замкнутися двері, адміністратор гукнув:

- Десятий поверх!

- Дякую, - знову подякувала і зачинились дверцята.

Далі на поверсі легко знайшла свою кімнату під номером 128. Невеличка кімната з одни двомцісним ліжком, ваннна кімната простора з дзеркалом і душем. Вид із вікна не  такий й жахливий, можна побачити територію готелю й інші громадські будівлі, моря не видно(

Подзвонила батькам, що вже на місці, де буду ночувати пару днів. Поїла булочку й лягла спати. Завтра буде новий день!

Прокинулась о вольмій годині ранку, потім через пів години у мій номер принесли сніданок. Поївши, всім близьким написала, що у мене все добре й почала збиратися на пляж. Взяла сумку, у яку поклала сонцезахисний крем, телефон, блакнот і ручку. Одягнула літний короткий вище колін білий у чорний дрібний горошок сарафан, на голові солом'яна шляпа. Готова.

Викликала таксі, замкнула кімнату, спускаюсь на ліфті одна, інших відвідувачів не бачила, можливо вони досі сплять. Той самий адміністратор на тому місці, голова похилина до столу, очі заплющені. Напевне, не спав усю ніч.

 Автомобіль чекати довго не довелося. Приїхали на пляж через тридцять хвилин. Людей не дуже  багато, є вільні місця, щоб полежати. Знімаю босоніжки й занурюю ноги у теплий пісок. Так класно. Ці відчуття не можливо описати. 

Прямую до моря.  Хвилі туди сюди, вода не холодна. Деякі туристи купаються, маленькі дітлахи граються у піску, ліплять різні фігурки й фортеці під суворим поглядом батьків. А десь закохані пари цілуються у затінку або під водою. Романтика як не як.

Плавати не піду, ще не дуже вивчила цей процес. Сідаю на вільне місце й беру крем і наношу його на руки, потім на ноги. Далі починаю читати книгу, а у вухах грає класична музика через навушники. Так поринула у вигаданий світ, що не помітила як година пройшла.

Починаю складати свої речі. І тут біля моїх ніг приземляється баскетбольний м'яч. 

- О, це так зустріч, - чую знайомий голос від якого тепер стало страшно.

- Ага, несподівано, - кажу до хлопця.

- А де твій коханий чоловік? - запитує Андрій, підходить близько, забирає м'яч і кидає його свохм друзям. - Я зараз при йду, - звертається до них, а потім знову дивиться на мене.

- Не твоя справа, - суворо йому відповідаю.

- Покинув? - намагається пожартувати він. - Шкода. Таку красуню гріх проміняти на іншу.

- Замовчи! - крикнула, що всі на пляжі повернули голову в наш бік.

- Ти чого розкричалась? Люди на нас дивляться. Невже, така солодка парочка як ви розійшлась? - тихо запитує юнак.