22

- Привіт, - привіталась тітка, коли я з мамою зайшла на кухню. 

- Привіт, сильно хочеться їсти, - кажу й сідаю за стіл.

- Ми з твоєю мамою приготували борщ, пиріг з малиною, картоплю запечену. Що будеш? 

- Хочу борщ, а потім на десеот пиріг, - відповідаю і жінка насипає у тарілку теплу їжу. - Дякую, - мама й тітка сіли, теж, за стіл, проете нічого не їли. 

- Катю, що далі будеш робити? - запитує Мері.

- Незнаю, знаю, лише, що не здамся, - з повним ротом промовляю.

- Я думала, - починає ненька, - що ти не подобаєшся Василю, а тепер Ніна забороняє бачити його сина й досі винить мою дочку. Що на неї найшло?! Катя їй ж нічого погано не зробила. 

- А хто цю Ніну знає, - відказує тітка. - Може від аварії їй мізки поплавило або вилізла справжня натура жінки.

- Така добра, добра була, не впізнаю її, - не вгамовується матір, не хоче вірити, що Власова мама така. Я, також, не хочу вірити. Не могла вона ж вона через одну ситуацію так сильно змінитися. А зараз мені ще більше захотілося дізнатися, що знає Маша про Ніну Іванівну. Що саме?

- Дякую, - після пізньої вечері сказала й пішла у свою кімнату. Донька тихенько спить. Й сльози самі собою ллються із моїх очей.

- Боже, прошу, хай Влад вийде з коми. Усе, усе розповім і не буде між нами таємниць. Прошу, хай в Ані буде батько, а у мене коханий. Він нам обом потрібний, - благаю і падаю на коліна, сльози досі стікають по-моєму обличчі.

Витираю, встаю і сідаю на ліжко, спиною сприраюсь на подушку. Ввімкнула на ноутбуці якусь мелодраму. Подивилась годину й вимкнула. Тихо. Темно. Лежу на спині, накрита легкою ковдрою, І дивлюсь на стелю. Намагаюсь не думати про погане.

- Спиш? - заходячи, у кімнату, запитала мама.

- Ні, а ти чому не спиш? Де тато? - згадала, що забула спитати про нього.

- Він у готелі з іншими. Завтра він відлітає назад по роботі, - каже ненька, - я ще з тобою побуду, підтримаю, допоможу з онукою, а потім повернусь.

- Мамо, мамо, - починаю її обіймати, коли вона сіла біля мене, знову лице стає вологим.

- Тш-ш-ш-ш, тш-ш-ш, моя люба, моя єдина донечка, усе буде гаразд. Скоро Влад прокинеться і ви будете втрьох жити щасливо, - заспокоює і погладжує мою спину.

- Я не хотіла, щоб усе так сталося, - сумно промовляю.

- Знаю, знаю.

Через десять хвилин мама пішла спати до кімнати тітки. Лежала й не помітно для себе заснула. Прокинулась, почала годувати доньку. Мама поїхала провести в аеропорт батька, Мері займалася домашніми справами й допомагала мені з Анею.

Дзвонить мій телефон, а я його знайти не можу. Ні на столі, ні на ліжку. Ось він сховався від мене у сумці, де майже не можливо нічого найти, коли потрібно. 

- Алло, - відповідаю, взявши слухавку.

- Привіт, - каже Маша. - Ми приїдемо до тебе через годину й поговоримо.

- Гаразд, - дуже хочеться із ними зустрітись.

За цей час встигла погодувати дитину й покласти її спати на обідній сон. Мері і я чекаємо на кухні гостей. Будемо їх пригощати чаєм і печивом. Дзвінок у двері й  мерщій побігла відмикати їх.

- Привіт! - привіталась з усіма.

- Привіт, - відповіли друзі й зайшли по черзі в квартиру.

- Проходьте на кухню, - говорю, куди йти компанії, - тільки тихо, без зайвого шуму, дитина спить.

- Ок, - промовив Алан.

- Сідайте, будете чай? - запитала тітка.

- Так, - хором відповіли.

- Як ти? - запитує Андрій.

- Добре, - проте здається збрехала, бо хвилююсь за Влада й не можу його побачити.

- Нам подзвонила Мері, - починає говорити Алан, - коли ми були на дачі з Машею, навіть не зраз  взяли слухавку. Дізнались новину й одразу почали збиратись у дорогу. Не віриться, що з моїм другом так сталося, - зітхає. - Я вірю, що Влад скоро прокинеться і ми всі зберимося у шумній і веселій компанії, - я, теж, хочу  у це вірити.

- А ви бачу з Андрієм здружились? - запитую і поглядаю на всіх.

- Так, - відповідає подруга. - Приїхали  й він нас зустрів і пояснив ситуацію. Якби була зараз бабусею, то б сказала, що на вас навели порчу, проте це лише забобони. Ще  все владнається, - й обіймає мене в знак підтримки.

- А де Саша? - запитую в Алана.

- Він не виходить на зв'язок вже як два дня, - відповідає чоловік подруги. - Дуже дивно.

- А Даша? 

- Вона, - відказує подруга, - на роботі, їй сказали за Влада, але її не відпускає керівник, тому може  тільки дистанцйно підтримати.

 - Я хочу побачити Принца за будь-яку ціну, - сміливо заявляю присутнім на кухні.

- Ми сьогодні, - каже Алан, - ранком пішли в лікарню до нього. І не так просто виявилось туди потрапити. Багато охорони біля лікарні, всередині. На вході всіх пускають, а ось в коридор, де можна побачити через вікно друга, заходять тільки лікарі, а відвідувачів тільки якщо маєш близькі стосунки з пацієнтом. Нас не пропустили, ще Ніна Іванівна суворо заборонила не тільки нам, а й тобі. Тут потрібно брати хитрістю, щоб Катю провести крізь охорону.

- Точно кажу з глузду з'їхала жінка, - нарешті висловилась тітка.

Стук у двері й всі замовчали.

- Ти когось чекаєш? - запитає Андрій і всі пари очей дивляться на мене.

- Ні, а ви? - компанія помотала головами, що, теж не чкали нікого.

Встаю і йду до коридору, відмикаю двері й бачу перед согбою Сашу. Одягнений у чону футболку і того самого кольору джинси.

- Привіт, - перший привітався хлопець. - Вибач, що так довго. Можна зайти?

- Так, звісно, - пропускаючи, його в середину відповідаю.

- Усі на кухні? - дивлячись на мене, запитує.

- Так, - і ми вдвох рушили до інших.

- Привіт, - привітався із всіма присутніми.

- Привіт, - перший відповів Андрій, - мене звати Андрій.

- Приємно познайомитися, - потиснули один одному руки, - Саша.

- Мені, теж.

Алан і Маша дивляться на щойно прийшовшого Богдана, не брав слухавку, не виходив на зв'язок, а тут бац і тут як тут.