18

- Привіт, - на тій стороні шоковано привіталась дівчина, у цей момент хлопець взяв з мого вуха один навушник собі й підключився до спілкування.

- Як ти там? Як Алан? Він ще не роботі?

- Я добре, ось доготовую вечерю, на вихідних їду в гості до батьків Алана. Коханий має прийти з хвилини на хвилину. А ти як? А я то думаю, чому Катя відмовляється від моєї допомоги, у неї вже є помічник, - починає підіймати й опускати брови.

- Саме так, - обіймає мене за талію і цілує у ліву щоку.

- Ого, ого, багацько пропустила. Ви знову разом?

- Так, - впевнено й одночасно відповіли їй.

- І ти мовчала? - починає обурюватися подруга. - Як мене розпитувати про життя вмієш, а як про своє мовчиш. Не чесно, не справедливо.

- Привіт, - пролунав чоловічий голос на іншому боці розмови й у кадрі з'явився Алан, він ще поки не замітив нас з Владом у телефоні своєї дружини. Ми мовчали й дивились як друг цілує кохану палким поцілунком.

- І тобі привіт, друже, - перервав солодку парочку Принц.

-  Владе, Владе, - гукає хлопець, проте не розуміє звідки голос йде його товариша, - Де він? - запитує у Маші.

- Ось, - і показує на гаджет, ну, тобто на нас.

- Привіт, привіт, - кажу йому, - давно не бачились. 

-  Люба, ти глянь, вони, що разом знову чи то мені чудиться?

- Разом, разом, - відповідає його жінка, - сама щойно дізналась. Якби сьогодні не подзвонила до них, то такі б ми досі не знали про цю закохану парочку? Чи ти знав? - обертається лицем до Алана.

- Ні, кохана. Владе, чому ви мовчали?

- Недавно зійшлись, робота, домашні клопоти й не було змоги сказати.

- Чи ви не хотіли виставлятися? Га?

- Алане, не хвилюйся могорич буде, - відповідає Принц.

- Чекатиму. Радий за вас. Щастя і любові. Бувайте, а то вечеря охолоне, ще скоро зустрінемося.

- Пока, - відповіли я з Владом.

- Пока, але ти, - каже подруга, - нікуди не дінешся і розповісиш мені все в деталях. Пока, - і вимкнула телефонний виклик.

- Ти, - звертаюсь до Власова, - так непомітно прийшов. Як ти відімікнув двері?

- Сонечко, люба, кохана...

- Коханий, як ти зайшов у квартиру? - він починає лізти до кінця ліжка й встає.

- Я...

- Ти...

- Я...

- Ти...

- Я...

- Не тягти кобилу за хвоста, скажи як є. А то ти чомусь тікати вздумав.

- Я тікати, та ні, це тобі здалося, - все одно Влад маленькими кроками відступає назад.

- Точно? Та чому ж тоді йдеш до дверей?

- Зачинити, а то дує.

- Справді? Я нічого не відчуваю.

- То у тебе не така чутлива спина як у мене, вона зразу відчуває холод. І для Ані це шкідливо, теж.

- Любий, не переводь стрілки, - й починаю сама вставати з ліжка.

- Стоп, стій, - руками показує, щоб я зупинилась.

- Чому? Я засумувала за тобою, хочу обійняти, а ти втікаєш. І не відповідаєш на моє питання, - починаю йти назустріч йому.

- Телепортація.

- Що? - не зрозуміла, а Принц вже втік із кімнати у ванну кімнату.

- Відімкни двері, - прошу його, стоячи, у коридорі.

- Ні.

- Владе, а тепер ти скажеш?

- Я взяв ключі з полиці, які там стояли.

- А коли ти їх брав? Сьогодні чи в інший день? - злюсь на нього.

- Сьогодні, - твердо відповідає, - думав, що повернусь дуже пізно й не хотів тебе будити. Чесно, я не хотів іншого. Не хвилюйся, не робив дублікат. Більше так не буду.

- Добре, - проте йому так просто з рук не зійде, іду на кухню, - будеш їсти?

- Так, голодний, щоб цілого бика з'їв, - виходячи, з свого затишного місця схованки.

- Гаразд, зараз підігрію, - грію їжу й одночасно у гречану кашу сиплю замість солі, багато цукру в його тарілку. Маленька помста, а то бити Влада не хочеться і робити істерику з цього, теж, не варіант.

- Смачного, - кладу перед ним миску, сідаю напроти, а хлопець підозріло дивиться на мене.

- Що? Їж, нічого там такого нема, - послухався і набрав повну ложку каші й поклав у рот, їсть і нічого не відбувається. Йому сподобалось? Справді?

- Смачно, - промовив і бере ще одну ложку.

- Так? - сумніваюсь.

- Ага, давай спробуй, - пропонує Принц, ложку направляє у мій бік.

- Знаю, знаю, не хочу, - я що не те кинула? Покарання не вдалось?

- Ображаєш. Що підсипала якісь зілля чарівні? -  запитує і з викликом дивиться у мої очі.

- Ні, - хочу втекти, не хочу пробувати свій кіланарний шедевр.

- Доведи, - не перестає просити Власов.

- Ок, - підходжу до нього.

- Сідай, - показує на свої коліна, роблю як він велить, - відкривай ротик.

- Владе, - обурююсь і пощастило наступити на свої ж граблі.

- Ам, ам, ам, - як до малої дитини промовляє.

- Ам, - не охоче сказла і відкрила рот. Бе, солодка каша, фу, бе. Більше не буду робити не їжею покарання, а чимось іншим. Хочеться виплюнити, проте жую і з великою силою проковтую.

- Ну як? - запитує милий.

- Чудово, тепер твоя черга, - забираю із його рук ложку, набираю їжу. - Ам, ам, ам.

- Ні, - протестує хлопець.

- Чому? - ласково запитую.

- Пограли трішки й досі, не чоловіча справа їсти як маля.

- Тобто я маля?

- Ні, ти моя дівчина, а для вас жінок це романтично, - починає виправдовуватися.

- Якщо містере, Ви, не відкриєш рота, то будеш спати на кухні на матрасі один, - перейшла до погроз я:)

- Ти так не зробиш.

- Хочеш перевірити?

- Ні. Ам, ам, - відкриває рот і заплющує очі, підношу і ...

- Жуй, жуй, - посміхаюсь на всі тридцять два зуба.

- Не смішно, тут моя чоловіча міць травмована.

- Не перебільшуй, - кладу ложку на стіл і обіймаю його, - ти для мене завжди мужній, сміливий, безстрашний.

- Добре, що я для тебе такий, а інші хай, що хочуть, той думають.

- Погоджуюсь, - починаю гладити його голову.