14

Не прийшов час, щоб сказати причину. Залишилось ще трішки. А зараз, що йому говорити?

- Не можу, обіцяю скоро дізнаєшся, - кажу йому.

- Заінтригувала, - спокійно прийняв інформацію, проте по обиличчі бачу, що не задовільний відповіддю. - Лише одне питання, - встає, дивлюсь на широку чоловічу спину.

- Давай, - миттєво погодилась.

- Ти кохаєш мене? - і різко повертається лицем і заглядає у моє очі.

- Так, - твердо кажу, -кохаю, кохаю! - переміщуюсь по ліжку в сторону Принца, беру велику теплу Власову руку і прикладаю її до свого серця, щоб він почув, як воно гучно б'ється від дотиків коханого. - Відчуваєш? - запитую. 

- Що саме? - хоче почути вголос пояснень, можу й так.

- Стукає, тук - тук - тук, тук- тукк - тук. Пульс швидкий тому, що дуже близько той, хто змушує моє серденько вистрибувати з грудей.

- У мене те, саме, - повторює дії, тепер я чую швидке серцебиття. - Дівчино, Ви, давно завоювали своєю унікальністю. Кохаю тебе, Катю, - й слідує цілунок пристрасний, такими темпами ми зараз можемо дійти до чогось більшого, але через хвилину почав лунати телефонний дзвінок.

- Візьми, - відриваюсь неохоче від губ хлопця, - мабуть важливе, - кивнув і взяв слухавку.

- Алло! Так. Зрозумів. Скоро будемо, - як завжди короткий по справі розмова Влада по телефону.

- Що там? 

- Дзвонила твоя тітка, каже, що у Ані піднялась температура, вже викликали лікаря.

- Поїхали, - швидко встаю, одягаю кофту і побігла до виходу.

- Зачекай мене, - взаді Принц біжить, сідаємо у його машину та йдемо. Що з нею? Переживання огортають повністю усе тіло. Дивлюсь прямо на дорогу, сонячно. Мало автомобілів, напевне, тому, що на годиннику пів шостого ранку. Ніхто ще не спішить на роботу. Долоні спітніли, не можу найти місце. Гаряча рука бере за мою руку і міцно стискає, але не дуже сильно.

- Усе гаразд, і буде, - говорить Власов і не відпускає й одною рукою веде машину, - то лише температура. Там уже є лікар, не час для паніки.

Його слова заспокоюють. Підтримка хлопця у цій ситуації рятує. Може й справді перебільшую? Приїхали, як тільки Влад припаркувався і я вибігла до під'їзду. Ліфт вже зайнятий, чути, що він рухається, але невідомо у яку сторону. Вверх чи вниз? Та через три секунди відчиняються двері, виходять люди перший раз за увесь час тут бачу. Так, не потрібно звертати увагу на дрібниці. Головне дізнатися, що там Аня. Заходжу, нажимаю на потрібен поверх  і в цю мить влітає до мене Принц і зачинились двері.

- І все одно разом підіймаємося. Який сенс було так бігти? - нічого, не відповідаю йому, не розумію чи він хотів підколоти чи пожартувати для покращення настрою?

Заходжу у квартиру й швидко йду у нашу кімнату з донькою. Вона на руках у тітки, беру її до себе, пригортаю, цілую лобик, не відпущу, не залишу.

- Як вона? - запитую у лікаря, який ще не пішов. Років йому десь напевно тридцять із хвостиком невеличким. Проте виглядає гарно як на свій вік. Одягнений у білий халат, темні зручні штани і синього кольору футболка. Як не як літо. Волосся коричневе з світлим відтінком. Посмішка білосніжна.

- Зараз добре, температура трішки спала, - відповідає чоловік, - невеличкий грип, рецепти на ліки написав, - простягає папірець із літерами, які не прочитаю, тому віддала Мері, буде пояснювати його почерк.

- Дякую.

- Будь ласка, з вашою дитиною усе буде гаразд, - хлопає легенько по моєму плечу, по обличчю коханого можна сказати, що йому не сподобався такий жест. 

- Так,  підтверджую, - промовила чоловіку.

- Пішли проведу Вас, - офіційно сказав коханий до незнайомця, - далі ми  з дружиною самі справимось із нашою донькою.

Чоловіки вийшли з спальні. Колишу маленьку зіроньку.

- Як вечір минув? - запитує тітка.

- Добре, - відповідаю, - проте більше такого не повториться.

- Тобто? - із здивованим лицем поглядає родичка на мене.

- Не залишу Анечку на довгий час.

- Фух, ти про це, думала вже, що Влад щось не так зробив.

- Ні, ні, усе було чудово, проте..., - зупинилась тому, що почула кроки милого, який наближався до нас. А то скажу не те, що знати не слід хлопцю поки.

- Я відправив, -каже Принц, заходячи  у кімнату, - водія за таблетками, а сам на таксі поїду на ділову зустріч і повернусь, цілує у губи й виходить із квартири.

- Прекрасний хлопчина, - прокоментувала Мері.

- Погоджуюсь.

- Коли йому скажеш правду?

- Планую зробити, скоро, до повернення Вдада до України.

До обіду очей не спускала з дитини, давала ліки, кожні пів години міряла їй температуру, донька то плаче, то сміється. Загалом поводиться як усі маленькі діти на планеті. Їла, поки тітка гралася з Анею. Далі знову з дитям була я. Родичка планує поїхати до Аврори, у неї, теж, захворіли Девід і Майкл. Ніхто не застрахований від грипу, вони напевно у дитячому садку підципили вірус.

Водій Власова через годину привіз ліки. Хотіла йому віддати гроші за покупку, а він відмовився. Сказав розбиратися із його керівником. От тільки приїде коханий, тоді й поговоримо з ним про це. Нарешті приколисала Анечку, тепер є одна чи дві години вільні, поки у неї обідній сон. Вирішую почати робити нове замовлення, яке сьогодні отримала. Сідаю і тут зразу стукіт у двері. Через п'ять секунд припинився, напевно, хтось прийшов до Мері.

- Як ви там? - тихо запитує Влад, який щойно зайшов у кімнату.

- Вже краще, а ти закінчив зустріч?

- Так. До дев'ятої години ранку завтрішнього дня, я увесь у вашому розпоряджені з Анею.

- Тобто? - не зрозуміла.

- Я їду через десять хвилин до своєї доньки. А Владчик залишиться тут тобі допомагати, - каже Мері, яка стояла за спиною Власова. - Заночує тут одну ніченьку, а може й три, - підморгнула мені, - не перший раз, не звикати вам, молодь.

- Тітко!

- Усе так міс Мері, - промовляє Принц, - погоджуюсь. Не хвилюйтесь. Ми справимось, - обіймає жінку й прошепотів їй слова, які не почула.