13

Катя

Залишилося сім днів до від'їзду Влада. Хочу за цей період перевірити його. Хоча здається, що вже вирішено. Аня спить. Тітка на кухні готує обід, а я в'яжу звірят для одного дитячого свята. Тихо з телевізора грає мелодія на музичному каналі.

Від Принца ще нічого не чути. Цікаво, а у нього той самий телефонний номер чи новий? Зателефонувати? Чи краще написати? Ні, поки що  буду чекати від Власова перших дій, він зайнятий роботою, не хочеться бути надокучливою. Через десять хвилин прокинулась донька й ми з нею пішли гуляти. 

Погода похмура, прохолодний вітерець дує по обличчі. Накинута кофта на плечах, яка хоче полетіти по хвилях повітря. Повертаючись, до квартири, думала зустріну Влада там, проте ніякої знайомої машини не бачила. Сумно на душі. Аня знову хоче їсти, тому як переступили поріг квартири почала годувати дитину.

Потім гралися, покупали з Мері маленьку зірочку, далі сон. Донька заснула. Сідаю допрацьовувати замовлення. Сонце сідає за горизонт, світло ввімкнене в кімнаті. Позіхаю і дов'язую останню петлю. І все зроблено, і знову думками повертаюсь до Принца. 

Стук у вхідні двері змусив мене підпригнути на стільці. Хто  там посеред темної ночі? Кому у таку пізню годину потрібно від нас?

- Я відчиню, - відповідає тітка й виходить із кімнати у коридор. Не чути нічого, ні єдиного звуку. Не вже щось сталось? Вибігаю до родички й бачу на порозі стоїть той, кого цілий день чекала, з букетом квітів -  білих троянд.

- Привіт! - привітався хлопець.

- Привіт, - відповіла у відповідь. 

- Ну, я піду, - каже Мері, - а, ви, дітки розбирайтесь. 

Удвох стоїмо, ніхто не зважається промовити ні словечка. Погляди наші напрямлені один на одного. Одна, дві, три хвилини. І починаємо йти один одному назустріч. Обіймає обома руками мене коханий. І так добре, відчуваю себе захищеною і підтримку, яка лунає у серці. Роблю теж саме у відповідь. 

- Ось, - дарує квіти, коли обійми закінчились.

- Дякую, думала, що не прийдеш, - говорю й очима роздивляюсь його обличчя, й руками  проводжу по короткому чорнявому волоссю.

- Багато було роботи, не зміг раніше прийти. Пішли,- й веде за руку до входу, зупиняюсь. - Ти чого?

- По що це ми?

- Йдемо на побачення.

- Так пізно? - запитую у Власова.

- Так, хіба парочки не ходять у такий час на побачення? Як на мене досить романтично.

- Бери її, - втручається у наш діалог Мері, - на руки й неси вже на чудовий вечір, а то так до ранку стоятиме. 

- Дякую, за підсказку та згоду, - посміхнувся Принц, підморгнув  й  поніс до ліфту.

- Ей, не давала згоди, - починаю вириватися.

- Перестань, ти ж не хочеш, щоб ми впали? - перестаю капризувати, зайшовши в ліфт, коли двері закрились мене опустили на землю і притулили до стінки.

- Я не причепурилась для побачення, - прошепотіла.

- Ти завжди крусуння, навіть у домашньому одязі.

- То все таки йдемо в ресторан? Чи якийсь інше місце?

- Сюприз, - цілує у ніс і двері відчиняються.

- Скажи.

- Сюприз - це й є сюприз, коли незнаєш, що для тебе підготували.

- Так, не цікаво, - роблю вигляд, що ображаюсь і обертаюсь від нього у інший бік.

- Ей, - підходить ближче й обіймає із спини, - кохана, давай не дутися, а просто дочекайся, - ніяк не реагую, лише насолоджуюсь теплом люблячої людини, так добре, хочеться, щоб завжди були ці чудові обійми. - Поцілунок.

- Що? - не розумію і повертаюсь до хлопця обличчям.

- Поцілую і ти перестанеш ображатися? - киваю у знак згоди декілька разів як мала дитина, коли хоче отримати бажане.

І тут його вуста зустрілись з моїми. Смак меду, що залишився з вечері ще більше підсолодщує поцілунок. Незнаю скільки ми отак стояли, але точно довго. Сусіди напевне звернули увагу, тепер новина літатиме по всьому кварталу. Та байдуже. Молодість одна, хай обговорюють свої проблеми, а не щастя пар.

Їхали десь пів години і опинились у готелі, тільки не звичний. Тут номерами були не кімнати. а будиночки різних розмірів, які один від одного розташовані на досить великій відстані. Власов орендуваав хатинку, яка має лише один поверх, а не як завжди великі.

- Стій, - зупинив хлопець, - зараз я зав'яжу тобі очі, не лякайся і довірся мені, - останні слова прошепотів у вухо, що аж маленькі мурашки пройшлись по-всьому тілу. Повірила йому і червоною пов'язкою закрили очі.  За руку бере й веде.

- Обережно, сходинка, - говорить, - ще одна і ще. Відчуваю, що зайшли всередину і рухаємося далі, повертаємо праворуч.

- Дивись, - а як?

- А ти нічого не забув? - натякаю, що пов'язка досі на мені.

- Ой, - нервується, на Принца це не схоже, розв'язує, зажмурюю очі, а потім розплющую їх остаточно.

У кімнаті багато романтичних свічок, які мають запах лаванди. По центу стоїть круглий стіл, застелений білою скартиртиною, на ньому їжа. Гарно. Знову захотілося їсти)

- Сподобалось? запитує Власов.

- Так, дуже, дякую, - повертаюсь обличчям до Принца й цілую у щоку.

- Ні.

- Що?

- Цього мало, - його губи накривать мої, відірвались, коли вже не вистачало повітря. - Прошу, - відсуває стілець як справжній джетельмен.

- Тут чудово.

- Радий, що тобі сподобалось, - посміхнувся, - проте не всі сдюпризи на сьогодні.

- Не можу дочекатися, - згораю від нетерплячості, - Владе, а крім вина можна щось інше?

- Хочеш міцнішого? Як справжня українка хочеш горілки? 

- Ні, не хочу соку, - дивлюсь на милого дитячими очима. 

- Добре, зараз замовлю, - без зайвих питань, погодився, так добре й страшно, а раптом лише сон? Або що буде якщо ця ідилія пропаде, після відкритих таємниць.

- Про що задумалась? - відриває від моїх думок Принц.

- Про життя, - відповідаю.

- І як ти бачиш майбутнє? - їмо й розмовляємо.

- Незнаю, що буде через кілька днів чи років, але знаю. що на даний час класно й чудово. А ти? - задаю зустрічне питання.