Ще трішки й послідує поцілунок. І через кілька секунд, губи колишнього накривають мої. Пристрасть нас полонила з головою. Грім, блискавка й маленькі ліхтарі. Не відштовхувала хлопця. Мої руки занурились у його волосся. Відпускаємо один одног, щоб відновити дихання. Серце шалено б'ється від щастя. На шиї відчуваю легкі поцілунки. По очах Влада видно, що він хоче більшого.
- А-а-а-аааа-аааа, - крик Ані.
- Мені потрібно йти, - сказала й вибігла з кухні. Добре чи погано, що дитина перервала нас? Незнаю. У моїх думках великий горщик каші. Змінила підгузник доньці й лягла спати. Проте сказати просто чим зробити. Особливо, коли у грудях, лише тук - тук - тук.
Прокинулась, у вікно заглядає сонце, ні сліду не залишилось, що вчора погода бушувала. У колисці немає Ані. Де вона? Тітка ще не повинна повернутися. Чи може Влад щось запідозрив і забрав робити тест ДНК? Ні, ні, я сама хочу розказати.
Побігла шукати в кімнату Мері, де ночував Принц. Немає, немає його й тут. Ліжко заправлене. Паніка накриває мене з головою. Руки трусяться і біжу на кухню. Фух, вони там. Власов годує із дитячої бутилочки молоком, яке вчора налила з своїх грудей, маленьку зірочку.
- Добрий ранок, - привіталася, вже заспокоїлась, - давно стали? Не чула нічого.
- Привіт, десь годину тому. Втомилась і спала міцним сном.
- Вибач.
- За що? - здивувався коханий, так саме так, його тепер буду називати, більше ніякий колишній. Пішла до плити й поставила каструлю з водою, приготую йому і собі сніданок - макарони.
- Потрібно було б навести будильник, а так потурбували тебе.
- Ні, я завжди встаю о п'ятій годині ранку, тому все нормально, не вибачайся. Ми такі вечером не поговорили, - від цих слів, згадую, що тут робилося, що аж щоки почали горіти легким рум'янцем.
- Можемо зараз, - сідаю напроти.
- Через тиждень я повертаюсь на Україну, - швидко він їде додому, хочеться щоб побув довше.
- Зрозуміло.
- І все? - а що ще повинна сказати? Просити його цього не робити, немаю права. Він вирішив, отже, зробить.
- Так, - не готова на даний час оголошувати про почуття і про нашу доньку говорити.
- Не хочеш зі мною?
- Не можу зараз.
- Добре, не буду тиснути на тебе. Проте за ці дні буду приходити й підкоряти серця милих дам.
- Чекатимо, - беру на свої руки Аню.
- Пуду по справах, - встає.
- А сніданок?
- Я вже поїв, - прямує до входу.
- Пока, - прщаюсь.
- До завтра, - цілує мене в щоку і дитину в лобик й зачинпив двері.
Виглядало наче проводила дружина чоловіка на роботу. Хочеться, щоб скоро це трапилось. Тітка повернулася в обід і розпитувала. Чи її план спрацював. Сказала, що нічого такого не було, але вона не повірила, каже:
- По очах же видно, не сховаєш щастя.
Влад
Зачинивши двері, пішов до машини, де чекає водій. Моє перше кохання рада бачити й це гріє душу. Думали я незнаю, що Катя та сама, яку шукав? Дізнався, проте в той день було пізно зупинити її. Повернемося у день, коли трапилось пограбування Кучерук. Тоді сильно хвилювався, не міг найти місце. А далі наступного ранку, анонімний лист прийшов на електрону пошту.
Відправник: анонім
Привіт!
Ти напевно мене довго чекав. Завтра в кафе ,,Фламінго'' о 18 годині.
p.s. руда дівчинка з дитиства
Мій розум говорив ось ось скоро побачиш дівчинку, яку так довго шукав, а серце каже, що я вже найшов другу половинку. Змішані почуття. На зустріч піду, хоч подивлюсь на неї. І скажу, що мені подобається інша. Катю, свою принцесу кохаю. Зрозумів, коли ми були на медовому місяці. Хотів запропонувати їй, щоб зустрічались по-справжньому. Пограбування і вирішив відкласти на деякий час зізнання.
Прийшов раніше на десять хвилин у кафе. Цікаво як вона виглядає? Як пізнаю подругу дитинства? Як найшла мене? Ці питання крутились у голові. Навіть букет не купував. Одягнений у футболку й джинси. Замовив каву й чекаю. Зазвеніли вхідні двері й на зустріч мені прямує однокласниця, спочатку не впізнав через колір волосся. Руде, руде. Що це все означає?
- Привіт, - з посмішкою вітається Моніка і сідає напроти.
- Привіт, - з байдужістю промовляю, - з кимось тут зустрічаєшся?
- Так.
- Знайшла хлопця?
- Так, друга дитинства, - й усі надії розбились , невже та добра дівчинка зробилась такою?
- Не розумію.
- Чому погляд здивований? Я, та, яку ти шукав.
- Сумніваюсь, - складаю руки одна на одну й дивлюсь серйозним поглядом у її очі, щоб зрозуміти чи не бреше говорить.
- Що так сильно змінилась? - незнаю, але не хочеться , щоб це було правдою. - Хочеш розповім? І всі сумніви зникнуть.
- Слухаю, - офіціант приніс каву нам обом.
- Ще ось, - тикнула пальцем у меню дівчина, хлопець записав і пішов. - Ми гралися разом на літніх канікулах, одного дня, ти не приїхав і далі не змогла найти.
- Шукала по яких прикметах? - запитую.
- Родинна пляма.
- І все?
- А що ще?
- Немає продовження історії, то й немає сенсу продовжувати розмову, - збираюсь вставати.
- Стій! Є, - сідаю назад, - є ще твій подарунок, який є знаком нашої дружби.
- Чому у тебе було чорняве волосся, а тут руде?
- Пофарбувала, захотілося як і усім підліткам попробувати щось нове.
- Вислухав, мені, мало віриться, багато хто міг тобі розповісти з твоїми зв'язками, тому буде доказ, тоді повірю.
Залишив гроші за замовлення і пішов. У дома сильно напружував пам'ять. Може й у подруги були якісь особливі прикмети. Проте у мозку пусто. Не можу згадати обличчя, лише колів волосся і хустинку пам'ятаю.Забув про ситуацію. Через два дня, зателефонувала Моніка.
- Алло, - відповів.
- Алло, сумував? - поцікавилась дівчина.