10

- Нічого, - каже Власов, - тут дівчата дають поради.

- Дякую, вам, - дивлюсь на жінок і забираю їхні руки від колишнього, - а можна і їм дати у відповідь?

- Кохана, можливо не потрібно.

- Я думаю, що треба, - обіймаю чоловіка. - Бачу, - звертаюсь до брюнетки, - а у Вас є дитина. Хлопчик чи дівчинка?

- Дівчинка, - гордо промовила вона.

- А їй ще не рано показувати як фліртувати до чоловіків, які вже зайняті?

- Хм, - лише вилетіло з її уст і швидко з коляскою поспішила піти звітси.

- А Ви, - повертаюсь до блодинки, - як розумієте, що хлопець один?

- У нього немає обручки й тому так подумала, - впевненим голосом заявила.

- Ось, - показую на ланцюжок колишнього, який на шиї, а потім на свій, - підіть до окуліста.

- Чого б це?

- Проблеми з зором, а то не замітити обручку важко. 

- Та як Ви смієте?! - й вже хоче налетіти кулаками.

- Стоп! - у нашу перепалку втрутився Влад, - дівчино, моя наречена сказала, що мені не потрібно нікого, окрім неї і нашої доньки. Йдіть і найдіть своє щастя.

Дівчина лише кивнула й із засмученим настроєм пішла від нас. Хвилина мовчання.

- Коханий?

- Наша донька? - одночасно один одного запитали.

- Ти перший, - сказала я.

- Ні, ти, - перевів  стрілки  на мене. 

- Ти.

- Ти.

- Ти. 

- Ти.

- Ти. 

- Ей, молодята, - звернулась до нас бабуся, - буде загравати один до одного в іншому місці. Влаштували тут балаган і прелюдію, - ми лиш посміхнулись і рушили до квартири.

- То чому наша дитина? - запитала.

- Чому коханий? - на зустріч прилетіло питання.

- Хотіла захистити від тих жінок. 

- Тільки тому?

- Хіба мають бути ще якісь причини? - от, що Принц хоче почути? Так, я приревнувала трішки. Чи може більше? 

- Ну, ну, - лиш на це відповів хлопець, - Давай, я понесу, - бере й забирає пакети.

- Гаразд, - погодилась, а то б знову люди дивились на  нашу перепалку.

Далі спокійно пішли додому. Погода почала погіршуватися, тому, коли ми зайшли в під'їзд, почався дощ. Блискавка й грім одним за одним лунають. Ліфт зупинився, на десять секунд і знову рушив. Тільки вступили на поріг і світло погасло. Телефон слугавав ліхтарем. Аня плаче, беру її на руки.

- Я піду, - говорить Власов.

- Постривай, - зупиняю його, - візьми, - даю на руки йому доньку, - потрібно зараз віднайти ліхтарі чи свічки, а то так можна розрядити телефон. А на даний момент його не бажано використовувати.

Залишила їх і на пошуки приладів світла. У моїй кімнаті знайшла ліхтар невеликий, але його будить досить, щоб освітити одну кімнату. Кладу на стіл його і заходить Влад із дитиною.

- Вона не може заспокоїтися, - маленька зіронька плаче й хлопець, який не знає, що зробити, щоб покращити її настрій.

- Зараз  піду дам їсти, племіниці, - так, досі не хочу на сьогоднішній день розповідати, що дівчинка - наша донька. Взяла її на руки, Влад - ліхтар і пішли на кухню, поставив біля холодильника й пішов з кімнати, залишилось нас двоє. Зачинила двері сюди, годую груддю Аню. Через хвилину почула сильний стук у коридорі. Отже, Принц вийшов з квартири. 

Одягнула чисті повзунки, підгузник ні, щоб не зашкодити здоров'ю. Не звично, що за стінкою спить Принц.

Пару годин назад...

Погодувавши дочку, виходжу з кухні й бачу всю квартиру у маленьких вогниках. У моїй кімнаті вже чекав Влад. 

- Гарно зробив, - кажу, - думала, що ти пішов. А тут така краса.

- Подобається? - запитав коханий. 

 - Так. Коли встиг? Лише двадцять хвилин минуло. Де ти їх взяв? - з Анею розглядаю новий інтер'єр, і сідаю на ліжко біля Власов.

- Сходив у машину й взяв.

- Куди? У таку погоду? Ти ж можеш захворіти від холодного дощу, не кажучи, про грім і блискавку, - дивлюсь йому в очі, намагаюсь прочитати по оченятах, що він думає.

- Купив недавно й бач не даремно, стали у пригоді. Водій завіз сюди на парковку автомобіль, коли ми пішли гуляти, тому я тільки спустився донизу й не виходив на двір. Хвилюєшся?

 - Так, - правдиво дала відповідь. 

- Якщо вже все гаразд, то я поїду в готель. 

- У таку погоду?

 - Так, а що? 

- Слизько на дорозі, злива ще не вщухає. 

- Дозволиш переночувати у тебе? - почав грати бровами.

 - Так, - від мого слована його обличчі зв'явилось здивування, очі по двадцять п'ять копійок. 

- Що?

 - Що? 

- Що ти сказала?

 - Так.

 - А не боїшся, - підсувається ближче, - мене?

 - Тебе? Після тих пограбувань, нічого страшного немає.

 - Смілива, Ви, дівчина.

 - Мг. Та й до того потрібно нагріти воду, щоб покупати малечу, допоможеш якраз, а то важко буде мені одній і світла нема.

 - Навіть відпочити не дадуть. 

Поки гралася з Анею, Влад готував ванну.

 - А де термометр? - запитує Принц, заходячи, в кімнату. 

- Ти захворів? То не підходь до нас.

 - Ні, потрібно ж поміряти температуру води, щоб не холодна, і не сильно гаряча була.

 - У нас такого немає. Звідки ти знаєш таку інформацію? 

- Далеко так допомагав батькам доглядати за сестрою. Аякже ти дізнаєшся, що вода нормальна?

 - Іншим шляхом. Навчити? 

- Так, у майбутньому пригодиться, - це точно, але з ким? Не хочу, щоб біля нього поряд була інша жінка, родина. Може через деякий час скажу всю правду. Забути все й почати з чистого листа. 

- Ей, ау, - гукає хлопець, - ти тут?

 - Засунь лікоть у воду, - кажу, коли зайшли у ванну кімнату. І як? 

- Тепла, то це точно допоможе? Може піти купити термометр?

 - Сумніваєшся у моїх, - хотіла промовити у моїх материнських навичках, - вмінь тітки?

 - Ні, хвилююсь. 

- Я так кожен день роблю, тому попрошу, тебе, допомогти потримати її, а я буду купати. Справишся?

 - Так. 

- Піду роздягну племінницю. 

- Гаразд. 

Теперішній час... 

У сусідній кімнаті чути тихий храп Власов. Він чудово допоміг, після купання розігріла вечерю, доки Влад дивився за донькою. Сама не захотіла їсти. Незнаю чому, але не відчувала голод. А тепер чую живіт подає голос. На годиннику одинадцята година.