9

- То розповідай, що в пакетах? - запитую.

- У червоному іграшки для дівчинки, - беру й відкриваю його, там багато брязкалець у формі різних тваринок, які розфарбовані в різні кольори.

- Дякую, думаю їй сподобається.

- Радий чути. У зеленому знаходиться продукти, а доречі, букет досі без води, - сподіваюсь вони ще живі, дістаю вазу, яка з кришталю і кладу квіти у воду.

- А у синьому? 

- Це подарунок тобі, хоча свято було два дні тому, але краще пізно чим ніколи.

- Дякую, - відкриваю й бачу коробку. У ній біла сукня і на дні ще одна маленька скринька. Відчиняю і її, а там золотий  у формі малини кулон, де можна всередину покласти невеличку фотографію,  із обручкою.

- Сподобалось? - запитує Принц.

- Що це означає?

- Що саме? - вдає дурного з себе.

- Це ж весільна сукня. Навіщо? - не вторапаю нічого.

- Я ж говорив, що поверну тебе, - сміливо заявив.

- Насильно змусиш зробити?

- Ні, - встає із стільця і наближається у мою сторону, - сама ще будеш просити, - бере з моїх рук кулон і одягає його на мене, сьогодні зачіскою є пучок, тому Владові не завадило волосся і він швидко справився із цим.

- Я не ... , - хочу зняти.

- Не знімай, - зупиняє, - навіть якщо зараз не кохаєш, залиш прошу, - прошепотів так, що аж мурахи пройшлись по всьому тілі.

- Гаразд, - погодилась, таке відчуття, що Власов є вовком, а я кроликом, який попав у лапи хижака. Рукою проводить по спині, його дотики викликають електричний струм( нічого нового як у усіх романах:) і одночас солодку й заборонену насолоду. Відчуваю дихання хлопця на своїй шиї. Ще трішки і буде поцілунок на шкірі, ще ближче дихання, ще трішки і ... 

- А-а-а-ааа-а-а-а,- лунає від радіоняні. Швидко приводжу думки докупи й біжу до Ані. Беру на руки і гойдаю. За мною прийшов Влад, побачив таку картину та говорить :

- Немов це твоя дитина, а ти її матір, - воно так і є, але тобі зараз не слід знати.

- Те, що було на кухні нічого не означає, - кажу, - тому візьми сукню і обручку, яка підкріплена до ланцюжка, а кулон залишу на згадку про дружбу.

- Я не той, хто забирає подарунки назад, вони твої. Мені вже пора йти, - прямує до входу і за ним ми, - ти не маєш право зустрічатися ні з ким, доки носиш цю обручку, - із під футболки показує такий самий ланцюжок з обручкою.

- Що хочу й те, буду робити.

- Знай, - підходить ближче й,  дивлячись в очі, каже, - і з цього дня ти моя, а я твій. Ніякої брехні більше не буде, почнемо з чистого листа. Скоро все розкажемо один одному. До зустрічі! - й пішов. 

Що може означати його слова? А якже його дружина? Я не хочу бути коханкою. Так, а тепер телефонувати батькам і розпитувати причину їхньої поведінки.

- Алло, - відповіла мама, - привіт!

- Привіт, чому Влад називає доньку племінницею?

- Незннаю.

- Правда? Адресу звідки знає?

- Він був у тебе? - здивованим голосом ненька запитує.

- Так.

- А він швидкий, вранці тільки запитав і тут як тут.

- То що це означає?

- Доню, тобі вже слід розказати йому, якщо хочеш ще з ним бути.

-  Не хочу.

- Не бреши, по твоїх очах і поведінці видно інше. Я думаю, що за дев'ятнадцять років знаю свою дитину. Сумніваєшся? Або з Власовим, або викинь хлопця із голови й найди іншого

- Мамо!

 - Не мамкай, ти хотіла розказати про Анню, тому він думає, що дівчинка племіниця. Проте рано чи пізно замітить свої риси характеру й схожість. Мені пора йти, бувай, - вимкнула дзвінок.

Знаю маю сказати, особливо коли прийняла ланцюжок із обручкою. Але страх є, що Принц може забрати дитину. Яка його реакція буде? Незнаю, але поки , що не говоритиму Владові. Подивимось, що він підготував для завоювання мого серця. А може хлопець знає все і хоче повернути через те, що у нас є дочка?

Тітка Мері зателефонувала й сказала, що  не приїде сьогодні, а через два дня. Втомилась, сил не має щось робити. Зараз будемо спати.

Ранок. Пташиний спів. На диво світить яскраво сонце. Донька і я поснідали. Дзінь-дзінь-дзінь. Дзвенить дзвінок за дверима. Цікаво, хто прийшов, ніби ніхто не попереджав про свій прихід. Відчиняю двері й на порозі стоїть у костюмі з краваткою колишній чоловік і в руках тримає пакет. Згадую, що одягнена не дуже. Перед ним зараз така картина: дівчина одягнена  у футболку й шорти, домашнє взуття у формі маленьких зелених монстрів, на її руках дитина, а на голові гніздо.

- Привіт, - каже Власов.

- Привіт, ти вчора щось забув? - запитую.

- Так.

- А що?

- Своє серце, - заходить у квартиру й зачиняє двері.

- А хіба воно тут? Не бачила. Знову якісь ігри?

- Як банально не вірити в мою щирість.

- Я не бачу тут Моніки. Йди шукай в інше місце.

- Яким вона тут боком? - обурено запитав Принц.

- Вона твоя дружина. Незнаю, що вчорв на мене найшло. Затуманення розуму, так назвемо це.

- Стоп, стоп. Бачу тобі не доповіли дуже цікаву інформацію.

- Яку? 

- Я як місяць розлучений чоловік, - мої очі виглядають по п'ять копійок.

- Правда? - знотою надії запитала.

- Так. То вже пройдемо в кімнату? Чи далі будемо стояти на порозі?

- Проходь, - проходимо на кухню, - їсти хочеш?

- Дякую, але не голодний. Цілий день проведу з тобою.

- Кхм, я не одна, а з Анею.

- Ти що двадцять чотири на сім з нею?

- Так, а що? Не любиш дітей? Чи думаєш, що не зможеш підкорити моє серце, коли тут є дитина? 

- Ні, просто не розумію. Де її мама? - поруч, більше пригортаю до себе маленьке сонечко. - Невже вона як зозуля? Залишає своє, а потім бавлять інші.

 - Не твоя справа, - з люттю тихо промовила, щоб він не почув. 

Далі день проходив швидко. Увесь час мені допомагав Влад. Навіть зробив спробу змінити підгузок. Але хлопець не витримав запаху й сказав, що більше на це не погодиться. Тому дала йому роботу поприбирати квартиру, поки буду годувати Аню. 

Принц мив посуд, зачинила кімнату й почала давати сніданок дочці грудним молоком. Головне, щоб колишній не побачив. Потім ми помінялися ролями. Принц розважав принцесу, а я готувала їжу, вечером підігрів. А зараз пора одягатися на прогулянку. Спочатку привела себе у порядок. Далі побачила в другій кімнаті, Влад на руках тримає його маленьку копію. Сподіваюсь, що він ще не здогадався.