7

Швидко проходжу від цього місця. Навіть забула, що говорила з подругою.

- Що він тут робить? - запитую.

- Їм потрібно було по роботі й вони поїхали. Не змогла раніше попередити, бо то в літаку не можна розмовляти по телефону, то заснула в таксі й щойно прокинулась. Хлопці пішли на ділову зустріч.

- Бачила.

- Що?

- Їх. Тепер поспішаю додому. Надовго вони?

- Ні, лише тиждень, а тоді повернуться, на твоє день народження будем.

- Без Влада.

- Досі будем тримати все в секреті після того, що ви пережли разом?

- Так, - невпевнено відповіла. - Ви ж не сказали?

- Не казали. 

- Що будете говорити? - сідаю на лавку в парку.

- Тобто?

- Що йому будете говорити, коли спитає, куди ви їдете?

- Придумаємо. Завтра приїду з Дашою.

- Гаразд, чекатиму.

Погуляли з Анею ще пів години й повернулись на квартиру. І потрібно їм в це місто для роботи?! Може, Алан говорив правду, що Влад дізнається через, ту розмову на весіллі. Якби знав, то вже був біля мене для отримання пояснення. Поки все тихо, що дуже насторожує.

Майже всю ніч донька не спала, чи може болів у неї животик, чи щось інше незнаю. Шкода, що такі маленькі дітки ще не говорять, щоб сказати, що не так. Під ранок Аня лише заснула, а я не могла лягти, тому пішла готувати сніданок - бутерброди. Через дві години.

- Привіт, - сказала подругапо телефону, - скоро приїду з Дашою.

- Добре, чекаю.

Мовчання. Минуло десять хвилин, як приїхати гості. Маленька зірочка гойдається на моїх руках, дівчата сидять напроти. Вони принесли нові брязкальця доньці, а нам до чаю печиво.

- Вибач, ще раз, - порушує тишу Даша.

- Давно вже зробила це, - відповідаю.

- Якби не я, то в малечі був батько.

- Він і є, але не з нами. Минулого не повернути, може й найкраще, що все так сталося.

- Забудемо, - запропонувала Маша, кивнули головами троє в знак згоди.

- Розповідайте плітки як тоді, - кажу.

І понеслась. Даша коротко розповіла про їхнє примирення із Безстрашним. Потім обговорювали однокласників, хто на кого пішов вчитися , а хто на роботу.

Посиденьки тривали до вечора, подруги грались і допомагали з Анею. Вони могли б залишитися на ночівлю, проте Владу було б не зрозуміло, де дівчата, та й хлопці не хочуть відпускати коханних, весь день їх не бачили, засумували. Кохання бурлить у малодих серцях. Таксі приїхало й забрало моїх гостей до готелю. Донька спить, а я лежу коло неї поруч у піжамі й думаю про майбутнє.

Настав день мого народження. Ніхто не телефонує і не вітає. Маля поївши, грається із брязкальцями у руках і вимовляє дитячі звуки. Погода не дуже, похмуро, синоптики обіцяють у вечері сильний дощ. Тітка ще не повернулась.

Обід, а про свято ніби всі забули. У холодильнику стоїть малиновий торт, учора спекла, та ще різні різноманітні страви до столу. Друзі мали прийти вечером, може й тоді почую вітальні промови. А от батьки ще в ранці мали прилетіти, проте зателефонували декілька хвилин тому, що літак затримують і будуть завтра.

Збираю Аню на прогулянку, доки ще немає дощу. Заїхала коляскою до магазину, залишила її на охоронця. Взяла на руки доньку й пішла купувати фрукти й майонез для салату. Один добрий чоловік допоміг із моїми покупками, доніс до каси, а потім і до виходу. Дзінь, дзінь, дзінь. Тризвонить телефон, коли вийшла з торгового центру.

- Алло, - говорю.

- Алло, привіт, - відповідає Маша.

- Нарешті хоч хтось зателефонував, нічого не хочеш сказати?

- Вітаю з днем народження. Ти в магазині?

- Дякую. Ні, щойно звідти вийшла.

- Повернись.

Роблю по проханні й бачу подругу. Вона одягнена у коротку святкову сукню із розпущеним, але кудрявим волоссям. У її руках надувні, різнокольорові кульки із надписами, які ще не можна прочитати, бо вона стоїть від трьох метрах від мене. Підходить, обіймає.

- Пішли, - сказала Маша.

- Квуартира в іншому боці.

- Знаю, але пройдемось ще.

- А де інші?

- Приїдуть вечером.

- Зрозуміло.

Погуляли ще годинку й повернулись додому. Заходжу, а там усе приміщення у кольорових кульках, які до стелі прилипли. Далі у кімнаті бачу Мері, батьків і друзів.

- Ви ж мали бути завтра, - говорю мамі, коли ми один одного обіймали.

- Сюрприз, - промовив батько й повторив дію мами.

- Сподобалось? - запитав Алан.

- Так, дуже, дуже, - на радощах відповідаю.

- Спочатку до святкового столу, а потім подарунки, - сказала Даша.

Гості встигли за мою відсутність приготувати ще страв. Прощавай, талія! Привіт, пишні форми! Налаштована скоштувати, що тут є. Аня прокинулась після прогулянки й рада, що у неї зв'явились багато няньок. Донька зараз вже на руках у своєї бабусі.

- Прошу уваги, - почав говорити тато, стоячи, всі притихли, лише маленька дівчинка бормотала під ніс свої нові вивчені букви, розаовідає моїй мамі щось цікаве, - шановна, доню, вітаю, тебе, з цим чудовим святом. Бажаю здоров'я, щастя.

- Дякую, - подякувала, інші підняли келихи з вином, тільки у мене і батька замість спиртного малиновий сік. Далі їли  й кожен із гостей говорив тост.

- Люба, подруго, вітаю. Наша із тобою дружба найцінніший подарунок долі. Бажаю щастя, щоб усі мрії збувались. Не здавайся! І йди досвоїх цілей, - лунало привітання від Даші. Потім була тітка Мері:

- Багато чудових слів сказали. Так не хочеться повторитися. Найголовніше, щоб ти і Аня були здорові. Віднайди своє кохання і не давай сваркам його забрати.

Далі мама:

- Дев'ятнадцять років тому зустріла тебе. Здається це було не давно, така малесенька донечка, - по її щоці потекла невеличка сльоза, - приєднуюсь до всіх слів, що вже промовили. Якщо хтось буде ображати, ти, тільки скажи і я готова закрити обіймами від кривдників.

Привітання хлопці зробили оригінальне. Заспівали пісню, яку вони придумали собі, Алан грав на гітарі, а Саша співав. Останньою була Маша: