5

Заплатила за замовлення і пішла на кухню розкладати їжу. Через десять хвилин приїхав Саша. Він майже не змінився, проте чула, що хлопець вільний. Причини розставання із Дашею ніхто досі не знає.

- Привіт! - привітався Безстрашний.

- Привіт, - відповіла, - як ти?

- Нормально, а ти?

- Із цією ситуацією навіть незнаю, швидко змінється настрій.

- Ми щось придумаємо.

 На столі стояло п'ть піц, одна миску салату, сік, картопля фрі й ще одна коробка піци, яку ще не відкривали. Хлопці сказали, що їм цього досить. Запросили інших охоронців, які стояли надворі. І того десять чоловіків і серед гарему я, як султана. Від цієї думки посміхнулась.

- Ви, їжте, а ми скоро приєднаємось, - промовив Швидкий.

Наша п'ятірка : Швидкий, я, Смерть, Дуб і Саша; пішли обговорювати план дій. Через пів години повернулись на кухню, а там усі хлопці лежать. Що з ними?

- Їх отруїли? - запитала.

- Ні, - понюхав їжу й виніс вердикт Дуб, - будуть спати до завтра. Хтось підсипав снодійне великої дози, - бере підіймає охоронця, - треба їх хоч на диван помістити.

Усі з ним погодились і четвірка почала переміщувати сонних. Доки вони займались цим, вирішила прибрати їжу. Цікаво, а може бути щось в тій коробці, яку не відкривали? Та да дам. У ній немає піци, а лише чергова записка. 

І знову привіт!

Ну, що зміг ослабити твою охорону? Усе знаю, тому говорю умови.

1. Береш документ

2. Їдеш по цьому адресу ******** ********* ******** , АЛЕ САМА, хоча дозволяю взяти лише одного, того кому будеш довіряти, а то серед вас є пацюк, який зливає інформацію. 

P.S. cкоро зустрінемось

Хто? Чи правда, серед нас є той, що здає інформацію Чорному?

- Що там? - запитав Швидкий.

- Нічого, лише чек, - зім'яла папірець і сховала у карман.

Підігріла вчорашню вечерю і запросила хлопців до столу. Поїли й почали складати план. Розповіла. що знайшла записку, але про зраду ні слова не сказала, лише про те, що хтось мав піти зі мною. Вибрала Смерть, а інші будуть поряд.

Не телефонувула до батьків, щоб Чорний не вийшов на ще одне слабке місце. Добре, що вчора їх попередила й домовились зустрітесь там на станції. На поїзді я і Аня поїдемо до столиці, й звідти в аеропорт. Речі мама збере сьогодні й вечером із ними побачусь вечером. Цікаво як там маленька зіронька моя?

До визначеного часу була в роздумах, а охоронці з Сашою договорювали деталі. Ніч темна, тепла й загадкова.

Місце обміну є забута, стара швейна фабрика. Під'їхали ближче,там вже біля входу стояли люди в чорному, навіть сорочки цього кольору, двохметрові жирафи, у кожного пістолет у руках. Вийшли з автомобіля, у моїх руках папка з договором, який має двадцять чотири сторінок із кожної, де є маленькі букви, які видно лише під лупою. Смерть був позаду. 

- Бос чекає вас, - підійшов один із людей Чорного, - прошу слідувати за мною.

Стіни всі страшні, фарба потріскалась, десь видно цеглини з цементом, стеля  виглядає ніби ось  ось і впаде. Станки поіржавіли. На першому поверсі підлога дерев'яна й скрипить наче потрапили в фільм жахів, а на другому - пошарпаний ліноліум. Пару раз за нього зашпортувались як не я, то жираф, то Смерть. Просто мовчки йшли за провідником. Повернули ліворуч у невелику кімнату, де лише світло свіитило над столом, де сидів хтось у кріслі повернутий спиною.

- Нарешті прийшли, - відповів того чоловіка голос.

- Хто ти? - запитала.

- Можете бути вільними, - проігнорував моє питання, - лише, ти, дівчино, залишайся.

- Не зрозуміла.

- Хм, думав, що розумна, не випродовуєш мої думки. Тобі дали обрати охоронця, а взяла зрадника.

Жираф і Смерть  вийшли з кімнати й зачинили на ключ, судячи по звуку замка. Чому мені так не везе? Помилилась із вибором, отже, план не здійснеться. У машині, коли ми їхали сюди розповіла про зраду й про те, що йому довіряю більше ніж Швидкому чи Дубу. Сашу хотіла взяти,  проте він сказав, що має бути з поліцією, бо йому Принц довірив ще якусь справу.

- Де Влад?

- Може для початку познайомимся? - повернувся до мене обличчям.

Світло повністю на ньому. Йому йде прізвисько Чорний, одягнений у чорну сорочку з таким же кольором взуття, піджак, який щойно зняв, штани. На вигляд можна сказати, що йому двадцять вісім або тридцять років. Сивини не видно. Волосся як темна ніч і очі карі з вітінком чорного. На лиці біля губ є шрам, а на правій руці тату.

- Ні, умови лише були про обмін, а не знайомство, - відповіла йому.

- Дорогенька, тут я ставлю умови гри. Хоча цей характер мені подобається. Хочеш стати моєю приватною повією? - грає бровами.

- Ніколи! Просто відпусть Власова й розійдемось, - кладу документ на стіл, - свою частину договору виконала, тепер Ваша.

- Кицюню, - бере мене за руку, намагаюсь забрати, але його хватка сильна, - обрала не правильного союзника, тепер страждаєш. Думаєш я настільки дурний? Це копія, оригінал на двадцять п'ять сторінок. Смерть розказав про все, тому, ти, сильно пошкодуєш за обман.

Встає й бере ще одну руку, веде до стінки, підняв мої руки вгору.

- Ти, не  просто колишня, а слабке місце.

- Бос, - швидко відчинились двері, - там він бушує.

- Тебе, зараз врятував колишній, але скоро повернусь і продовжимо забаву.

Та, щоб не повертався. Двері зачинили. Живіт болить від червоних чудовиськ. Потрібно щось швидко придумати, інших кімнат тут немає, проте є вікно, яке прикрите темною тканиною і паралельно розміщеними досками.

Зриваю чорну завісу з такою силою, що аж маленькі шматочки впали з стелі. А ось з іншою перешкодою проблема. Робити нічого. Руками хапаю одну й напружую всі сили, й тягну на себе. Дві хвилини, п'ять. Марно нічого не змінюється.

Лише чую біль у долонях нестерпний. Жага вибратись звітси стає сильнішою. Спираюсь ногами об стінку й знову тягну. Навіщо я приїхала? Весілля, ти, захотіла подивитись. Знала, що Влада там зустрінеш, а лише ввімкнула байдужість. А тоді ще залишилась на кілька днів.