4

Прокинулась через годину, пішла у ванну і упс. Почались ці дні червоні, мали вони прийти через три дня, а тут у цей момент. Навіть прокладок із собою немає. На годиннику вже однадцята година вечора. Магазини зачинені, хоча є цілодобові, які на кінці міста. Піду попрошу Влада їх купити, підходжу до його кімнати. Стук, стук, стук. Відчиняються двері, хлопець заспаний в одих піжамних штанах, без футболки.

- Ти постукала подивитися на мене чи по справі? - упс, задивилась на прес, гарячий із цим не посперечаєшся.

- По справі. Хочу, щоб ти пішов магазин.

- Катю, години бачила?

- Так.

- Тому завтра підемо.

- Ну, піди купити ці ...

- Що?

- Купи прокладки, - сміливо промовила, а Власове обличчя мікс емоцій, подив, нерозуміння.

- А сама не можеш? - повертаюсь до нього іншою стороною і говорю:

- З цією плямою йти? - і швидко назад роблю 180 градусів.

- Ах, у ткаий момент, змушує йти посеред ночі.

- Не я, а мій організм.

Через пару хвилин він був вже одягнений у футболку й джинси.

- Купи  на чотири каплі, фірма не важлива, - сказала, коли колишній виходив.

- Гаразд.

Минуло пів години, Принца досі немає. Ще трішки й почнеться паніка. Ще пів години. Телефон він із собою не взяв. Тиша, ніч, лише через відчинене вікно лунає десь далеко спів пташки. Звук відмикаючого ключа і через пару хвилин заходить Влад у вітальну кімнату. Хочеться його обійняти, але стримуюсь.

- Дякую, - беру пакет і йду у ванну кімнату.

 Далі ніч пройшла без пригод. Ранком розбудив Власов і нагодував сніданком, який складався із вівсяної каші, салату, малинового соку. Далі він поїхав по справах, сказав нікуди не виходити, тому ввімкнула телевізор і дивилась різні передачі. Гучний стук дверима змусив мене підстрибнути. 

- А от і ти розлучниця! - прокричала Моніка.

- Хіба ти... , - не дала закінчити, перебила.

- Що? Я мала бути на островах, а вона мала розважати мого чоловіка.

- Це не так, - намагаюсь спокійно говорити.

- Повія, розлучниця, - і накинулась. Вдаряє по обличчю, а я їй, теж, у відповідь даю. Раптом приходить один чоловік, який бере за руки і не дає відхилятися від дівчиних ляпасів. Щоки вже з обох боків горять, напевне будуть синьці, сльози простеляють мокрі доріжки. Менструація дає про себе, також, знати, болить живіт. Добре, хоч туди не б'є туди.

- Що тут коїться? - запитує Влад, рада його бачити.

- Коханий, я ... , - почала однокласниця.

- Якого біса ти це робиш? Відпусти дівчину, - промовив до того незнайомця, він послухався наказу і я просто падаю на коліна. Принц підбіг й допоміг сісти на диван. 

- Дай пояснити, - каже Моніка.

- Нічого не хочу чути зараз, швидко вимітайся із мого будинку! Ще раз хоч раз дізнаюся, що ти нападаєш на неї, то не відпущу.

Дівчина зі сльозами побігла, за нею пішов чоловік.

- Вибач, - сказав Влад, - я незнав, що вона настільки ревнива.

- Я хочу піти погуляти, - сказала.

- Так, звісно зараз підемо.

- Ні, хочу сама.

 - Але...

- У тебе ж є охорона? - він кивнув. - От, і з нею піду.

- Добре. Справді все гаразд?

- Так, проведу себе впорядок, - пішла в кімнату переодягнутися, щоки досі болять, червоні, помастила їх маззю і ніби нічого не було. На вулиці вже стояли троє чоловіків, високі, напевне, ріст у них два метра з чимось, одягнені у чорні офіційні костюми і в сонцезахисних окулярах.

Пішла в парк, а позаду йдуть двоє, а третій десь пропав із горизонту. Присіла на лавку й думки почали лізти в голову. Чому? Чому Моніка так вчинила? Гаразд, забрала обманом чоловіка, але у нас були фіктивні стосунки, чи ні? Залуталась із цим.

- Вибачте, - каже один із охоронців, - може ми повернемось?

- Хочу ще побути ти.

- Ми три години як тут, а керівник один без охоронців.

- Тобто?

- Усі пішли з Вами.

- Чому? Він геть зовсім дурний?

- Хм, по його дружбі можу сказати, що моментами такі є, коли приховує правду.

До цих слів не звернула увагу, підійшли до входу в парк і побачила ще таких чорних людей, сіла в машину й поїхали. Серце не на місці. Який він же все таки бовдур. Ризикує своїм життям, заради кого? Двері в дім відчинені на всю. 

- Почекайте тут, - сказав Швидкий ( так , звати того охоронця, який попросив їхати назад). 

- Ні, - вийшла з автомобіля.

- Ох, ці жінки, - зітхнув чоловік.

У кімнатах безлад, речі розкидані, на кухні тарілки побиті, лежать уламками на підлозі. Вікна відчинені теж як двері. У ванній кімнаті на дзеркалі червоним кольором написано:

,, Ну, і хто тепер виграв? ''

Брррррр... Де ж Влад?

- Боса немає, - сказав Швидкий.

- Що тепер будемо робити?

- Прочитайте, записку, - сказав Смерть, ми знайомились із ними, коли їхали сюди.

- Тихо, - сказав Швидкий.

- Чому? Де вона? Показуй, - ніхто не рухається. - Я до кого говорю? Почали говорити, то продовжуйте! Швидко!

- Ось, - нарешті підійшов охоронець і дав папірець. 

Привіт!

Ми незнайомі, але я тебе знаю.

Принеси сьогодні о півночі договір і документи, про які знають охоронці.

Не роби, дурниць! Ти ж не хочеш, щоб твій коханий постраждав.

p.s. Чорний

- Хто це? Це той самий договір, який відмовлявся Власов підписувати? Ви знаєте де він? Чому ви мовчете? Невже байдуже, що буде з ним?

- У нас наказ, охороняти Вас, - промовив Смерть.

- Якже його безпека? Такий був план?

- Ні, але в непедбачуваних подіях, охороняти господиню.

- Ніяка я не господиня, це по-перше. А тепер розповідайте все й будемо думати як робити далі.

- Ми  не повинні порушувати...

- Швидко розповідайте! Чи ви думаєте, що я проти Влада піду?