Минуло три дня після весілля. Сьогодні зустрінусь із Машою та Аланом, які вже завтра летять на медовий місяць. Беру Аню і їдемо з нею на таксі до молодят додому. Погода тепла, ні одної хмаринки на небі.
- Привіт, - привіталась я.
- Привіт, - відповів Алан. - А хто це у нас? Можна? - і витягує руки до доньки.
- Можна, але тільки акуратно тримай її ось так, - показую як правильно це робити й віддаю в руки.
- Привіт, - на порозі зв'явилась подруга, - коханий, чому гості ще все на ганку?
- А? Та, Катю проходь, піду пограюсь із маленьким дивом, поки ви будете розмовляти про жіноче.
Хлопець пішов у вітальну кімнату, а ми на кухню, де Маша готує обід.
- Допомогти? - запитала.
- Так, зроби, будь ласка, салат, а я закінчу з молодою картоплею, купили її вчора на ринку, трішки дорога. Ви що там?
- Нічого через п'ять днів летемо назад. Батьки граються із онукою, гуляємо вечорами парком, - розповідаю і нарізаю овочі.
- Що там з Дмитром?
- Незнаю, ми після свята більше не бачились, його мобільного номеру немаю.
- Якби був подзвонила?
- Ні, можливо комусь іншому, проте точно не йому. Він веселий, але серце не йокнуло й до того в мене є Аня й це головне.
- Не сперечатимусь, але їй потрібен батько, а тобі коханий.
- Справимось.
- Катю, вона заснула, що робити? - на кухню зайшов друг, на його руках маленька дівчинка бачить солодкі сни.
- Зараз положемо її на ліжко й обкладемо подушками, щоб не впала.
- Гаразд, Ані потрібна подушка?
- Ні, вона ще маленька.
- Ви робіть, поки накрию на стіл, - промовила Маша.
- Влад не заспокоїться доки не дізнається, що має знати, - каже Алан, коли повернулись із вітальні, - вибач.
- Та за що? Скоро поїду й він забуде про ті, слова.
- Хто його знає.
- Хай слідкує за своєю дружиною.
Тільки мені цього не вистачало. Потрібно їхати, а не чекати ще п'ять днів. Говорили вже про інші теми, попили ще чаю і на тому попрощались. Батько завбрав нас, потім по традиції була прогулянка. Наша четвірка трішки втомилась.
- Піду куплю нам перекус, - запропонувала.
- Добре, доню, - погодилась мама.
- І сік не забудь, - промовив тато.
Взяла сік, печево й булочки з капустою. Черги великі на всіх касах. Чому такий завал? Ніби як на новорічні свята скупляються люди. Відчуваю знайомі парфуми й повертаю голову назад, бачу стоїть Принц.
- Привіт! - привітався він.
- Привіт!
- Ти ще не поїхала? Це все через того хлопця?
- Ага, - розрахувалася і йду на вихід.
- Не хочеш мені щось розказати? - догоняє Власов.
- Ти про що? - потрібно з ними попрощатися, а то приведу до мого секрету.
- Що тоді мав на увазі Алан?
- Твій друг, то його питай, - хватає за руку й дивиться в очі.
- Я все одно дізнаюсь, - злим голосом промовляє.
- Вперед, - сказала й попрямувала далі. Влад не пішов за мною, тому можна сміливо йти до тріо. Пройшло ще два дня. Батьки з донькою поїхали в село до моєї бабусі. Зараз одна вдома, приготувала пиріг. Вони повернуться вечером.
Піду краще прогуляюсь. Навушники у вуха, маленька сумка й готово. Трішки похмуро, але це не впливає на настрій. Чиясь рука лягла на плече, коли сиділа на лавці. Хтось витягує один навушник і зразу стає перед моїм лицем. Знову він.
- Добре, що ти ще тут, - сказав Принц і присів біля мене.
- Чому? - запитала.
- Можу тебе бачити.
- Невже? А хіба чоловік має бачити колишню, замість дружини?
- Вона моє все, - тріск маленьких шматочків серця ще раз.
- То йди до неї.
- Піду вечером, а зараз хочу поговорити з под-ру-ууу-гою, - розтягує останнє слово.
- Про що?
- Як змінилось твоє життя?
- Кардинально. Що у тебе?
- Круто. Їжджай швидше звідки приїхала.
- Власов, що ти собі дозволяєш? - моєму обуренюю немає меж, щойно говорив, що хоче бачити, як швидко змінюється його думка, - скільки хочу, стільки й буду тут.
- Повір так буде краще. Віриш мені?
- Ні! - такі слова чула десь. Де? Точно в снах, говорив хлопець. Хіба вони можуть бути віщими? Тоді про довіру виявилось правда, довірилась Даші, а вона так підставила.
- Зараз не той час, щоб сперечатися зі мною. Їжджай, - і пішов, ніби нічого не було.
Побула ще десять хвилин і зараз повертаюсь додому. Батьки подзвонили, що через три години будуть їхати.
- Вибачте, - промовляє незнайомець, який штовхнув мене й пішов далі.
- Тримай її! - прокричав чоловік, повертаю голову, але крім нас більше нікого немає поблизу. Починаю бігти, а він за мною. Моя фізична підготовка дуже погана, такими темпами ще трішки і . . . Ще один зв'явився. Біжать. Бац. Чоловік лежить вже позаду, іншого б'є Влад. Невже він не пішов? Що тут коїться? Принц бере за руку й ми біжемо разом. На парковці стояла Власова машина, сіли й поїхали.
- Що це було? - запитала.
- Говорив їхати, - не відповів на питання, - поки що побудеш у мене.
- Стоп! - хлопець аж зупинив на узбіччі автомобіль.
- Що?
- Ти ще питаєш? Хто ці люди? Чому я їм була потрібна? Як ти так швидко повернувся? Знав про це?
- Багато питань, - повертає голову в мою сторону, - зараз їдемо до мене додому, там відповім на все.
- Аякже Моніка?
- Не хвилюйся, не зустрінешся із нею, - завів мотор й рушили в дорогу.
- Невже вона тебе не ревнує? Настільки довіряє?
- І знову потік питань, зараз не про це треба думати.
- Але ж ти говорив, що вона буде вечером вдома.
- Хм, хочеш залишитися на чашку чаю?
- Сам казав поживеш у мене, так що не переводь стрілки.
- Коли планувала їхати?
- Через два дня.
- Проте потрібно додому, - сказала після трьох хвилин паузи.
- Крім батьків на тебе хтось чекає?
- Ні, - не скажу ж йому про нашу доньку.
- У чому тоді проблема?
Промовчала, приїхали. Дім не змінився. Хлопець зробив чай і до нього дав ще печиво без начинки, але зверху посипані шматочками шоколаду. Перша тишу знову я порушила.