2

Дощ ллє як з відра, на вулицях  та їздять машини, пішоходи біжать у різні сторони, ховаючись, від холодних і великих капель. Проте синоптики обіцяли, що в обід погода покращиться. Речі майже зібрані, одна велика валіза й трішки менша сумка, де речі Ані з її брязкальцями.

- Так, соску взяла, підгузники  теж, - говорю і перевіряю список, щоб не забути нічого. 

- А бутилочку ? - запитала Мері. 

- Не пам'ятаю, зараз подивлюсь, - підійшла до сумки, ось вона, - так, взяла. Ой, пелюшки, точно як про них могла забути, - вдаряю себе рукою по лобі. 

- Ось, - тітка подає їх. 

- Дякую, - беру й складаю у валізу. 

- Не хвилюйся, усе буде добре. 

- Знаю, але перший політ моєї доньки, якщо не враховувати, коли вона була в животі. Аня маленька, та ще погода не чудова. 

- Усе колись буває у перший раз. А дощ скоро пройде. 

Він й правду через годину зупинився. Свіжо стало дихати. Родичка провела нас в аеропорт. Дитина вела себе на диво спокійно, а так вона вдалася у свого батька, така сама непосида. Рідне місто зустріло прекрасним вечірнім сонцем. 

- Привіт! - крикнула Маша й підбігла до нас. 

- Привіт, - відповіла їй. 

- Привіт, доню, - підійшли батьки, тато забрав мої речі, а на руках у мене Аня. 

- Як долетіла? - запитав батько. 

- Добре. 

- Нарешті бачу маленьке диво, - говорить подруга. 

- Ти ж її бачила через відео зв'язок. 

- Ну, і що? Отак краще. 

Потім ми поїхали додому, майже рік тут не була. Маша повернулася до  себе додому. Родичі бавлять онуку, яка досталь виспалась і хоче ігор. Завтра буде весілля. 

- Алло, - кажу я.

- Ти прийдеш? - питає за дівчвечір. 

- Ні, я втомилася. 

- Це все через Дашу? 

- Ні, - хоча й частину через неї. 

- Може пора миритись? 

- Та, ми не в сварці. 

- Добре, пока до завтра. 

- До завтра. 

Раном на ногах, спочатку погодувала доньку, тоді одягнула сукню рожевого кольору з білими босоніжками на каблуку, заплела кінський хвіст.

Трішки макіяжу й готово. Дала вказівки батькам і поїхала до Машинного дому. Подруга чудово виглядає у пишному білому платті з бантом невеликим рожевого кольору. Фата до лопаток, зачіска в неї пучок із шпилькою у формі маленької квітки. 

- Красуня, - сказала до нареченої.

- Дякую, я так хвилююсь, - руки у дівчини трясуться. 

- Не потрібно, скоро станеш дружиною і почнеться нове подружнє життя. 

Пі, пі, пі. Машини сигналять, отже, наречений приїхав. Маша сказала, що Влад незнає, що я тут і яка тут у мене роль. З іншими подружками пішли зустрічати гостей і робити викуп. 

Мій погляд зупинився на такому рідному й одночасно далекому колишньому чоловікові. Зараз стоїть веселий і тут його очі дивляться в мої. Що не очікував? Почався продаж нареченої і далі наші гляділки припинились. 

Дивно, не видно Моніки. Де вона? Різні конкурси й ціль досягнута. Молодята стоять обіймах один одного. 

- Привіт, - промовив Влад. 

- Привіт. 

- Ти куди зникла? Ніхто не знав і не говорив, але бачу обманули мене. 

- А тобі яка різниця, де я, - буркнула йому у відповідь. 

- Хтось став ще більшою колючкою. Цікаво просто. 

- Де ж твоя дружина? 

- Вона не змогла прийти. 

- Зрозуміло. 

- А де твій кавалер? 

- Теж, вдома. 

- Невже хтось погодився із їжаком зустрічатися? 

- Уяви собі. 

- Досить перепалки, - проговорив Алан. - Привіт, Катю. Давно не бачились. 

- Так, вітаю вас.

- Дякую. 

- Усе потрібно їхати на церемонію, - сказав низенький чоловік, ведучий свята, який має багатий запас жартів, молодий і на вигляд як підліток, хоча йому вже за двадцять. 

Молодята поїхали окремо, а я з Принцом і одному автомобілі з батьками Алана, вони позаду нас сидять. Грає радіо, ніхто з нас не промив ні слова. Їхали двадцять п'ять хвилин. 

Розпис буде проходити біля ресторану з мальовничим пезайжом. Фонтан посеред дерев, арка збоку. На стільцях вже розмістились гості. Наречений з дружбою стоять із реєстратором шлюбів біля арки. Заграла мелодійна музика й Маша виходить, позаду неї йду я, Даша й маленькі янголочки, які розсипають трояндові пелюстки. 

А, забула, її веде батько й передав свою доньку руки Алана. Далі тандартна церемонія і неповторимі від усього серця клятви, обмін обручками й перший подружній поцілунок. Далі пішли вітання, фото. Потім пішли в ресторан.

 По центру залу сиділи молодята по боках них я і Власов. Даша вже пішла, бо  їй потрібно щось до університету зробити. Далі столи стояли ніби буквою  ,, П'', але вони були один від одного на певній відстані. Їжі багато й смачної, всі випливали алкоголь, а я як грудна мама лише сік. Зате я багато запам'ятаю. Кричали гірко аж до рахунку двадцять:) Пішли конкурси, у яких не хочу брати участь, тому ввічливо відмовляю пропозиціям тамади. Принц теж не активно проявляв себе. 

- Дружба, - говорить ведучий, - цілує дружку, - хлопець приблизився і цілує в щоку. 

- Дружній жест, - промовив Влад. А нащо я розраховувала? Одружений чоловік не цілується з іншими. Таких поцілунків було ще чотири.

 Вечір продовжився. Потім перший танець закоханої пари, а далі відкриття танцполу. Кожну годину дзвонила або писала на вайбер і дізнавалася як там Аня. Почалася повільна музика й до мене підійшли Влад і ще якийсь хлопець. Обоє простягнули праву руку, запрошуючи до танцю. Вибираю незнайомця і йду з ним. 

- То Ваш кавалер? - запитує він і поглядом показує на Власова.

- Ні, як Вас звати? 

- Дмитро, для Вас просто Діма. 

- Гаразд, просто Діма, мене Катерина, а для Вас просто Катя, - й ми посміхнулись один одному. 

- Ви така прекрасна, чудово виглядаєте. 

Відчуваю на спині гарячий погляд, який сканує від сукні аж до кісток. Не дивлюся на Принца, лише посміхаюсь на жарти й компліменти нового знайомого. Музика припинилась, думала попрощатися із ним, а він ні на крок не відходив. 

- Знайшла собі, Катю, хлопця? - запитала Марія, їй вже зняли фату й тепер вона танцює з нею і підкладає до голови незаміжніх дівчат.