1

І знову привіт! Ну, як ваші справи? А як у мене спитаєте ви. Зараз все дізнаєтесь по черзі.

Минуло 10 місяців, коли я зі сльозами полетіла в іншу країну, де зараз на заочному навчанні. Пологи були важкі, тому що дитина народилась на восьмому місяці, проте вже все гаразд. Доньку назвала Анею, які вже два місяці. Важко бути матір'ю одиначкою, але справляюсь як можу.

Батьки залишились в Україні, лише до пологів були тут, проте у них робота, яку ніхто не скасовував. Вони не питали потробиць, колись  обов'язково їм розповім. Спочатку родина була в шоці, а потім підтримували й підримують. За це їм дуже вдячна.

Живу в Англії, у простому, тихому районі, у двохкімнатній квартирі зі своєю далекою родичкою. Одна кімната наша з дочкою, інша тітки Мері Стоун. Вона по далекій лінії сестра мого батька, яка стала дружиною англійця і переїхала на його батьківщину. Жінка є вдовою, тому з радістю нас прийняла. Коли їжджу здавати екзамени в університет, то за Анею доглядає тітка. Приємна, весела, її діти у інших містах країни, які приїджають на свята й рідко на якійсь вихідні. 

Перед тим як полетіла сюди, першу чергу втекла на той острів, де були наші справжні емоції із Принцом. Із ним після того так і не бачилась. Лише від Маші знаю, що він одружився на Моніці, ходить із нею на світські вечірки, але постійно похмурий, злий. 

А Даша? Ніякого бажання не було спілкуватися з цією ,,подругою''. Декілька разів листувалися і то сухо, як справи? Вона поступила й навчається у Києві. Я правда рада за неї. Гроші, що заробила за фіктивні стосунки почала використовувати коли народилась донька, проте вони скоро закінчаться, тому у вільний час заробляю виробами, які роблю всласноруч із підручних матеріалів, ще частину надсилають батьки та Мері допомагає теж із цим. Сподіваюсь Власов такі не дізнається, що став татом. Незабаром полечу додому на весілля Алана й Маші.

- Доброго ранку! - привіталась Мері, яка зайшла на кухню, де я вже приготувала собі та їй сніданок, дочка ще спить. Всю ніч вона не спала, плакала.

- Добрий, - позіхаючи, відповіла жінці.

-Знову маленька башкетниця не давала спати?

- Так, є трішки.

- Сьогодні з нею піду на прогулянку, а ти ляжеш поспиш.

- Дякую, за Вашу підтримку.

- Ей, я говорила не звертатися до мене так офіційно, лише Мері.

Тітка за собою добре доглядає, раз в тиждень ходить на танці  й не вважає себе старою, а навпаки каже, що молодість тільки починається. Погодувавши Аню, змінила підгузок, одягнула її в комбінізон , хоча на вулиці початок червня, але ще досі прохолодно. Вони пішли гуляти, а я спати.

Через годину прокинулась й почала готувати обід й робити з паперу різні фігурки орігамі, деякі найкращі з них викладаю на ютуб, міні майстеркласи. Потім повернулись мої рідні. Аня вже плакала,  їсти хоче. 

Дзінь, дзінь, дзінь. Дзвонить телефон.

- Алло, слухаю, - відповіла.

- Привіт, подруго,- привіталася Маша.

- Привіт, як ти там?

-Нормально, а як там маленька дівчинка поживає?

- Чудово, всю ніч не давала мамі спати, поїла й тепер у неї обідній сон.

- Тоді зрозуміло, чого ти пошепки розмовляєш. А ти як сама?

- Добре, важко, але справляюсь.

- Я хочу попередити тебе, що на нашому з Аланом весіллі буде Влад із тою ненормальною.

- Та, це зрозуміло, він ж друг твого нареченого.

- А ти моя дружка. Хвилюсь за тебе.

- Не потрібно, мої почуття до нього охолонули, навіть зла на нього не тримаю. Сама винна, що такі перша не сказала.

- Не винни себе. У цьому обоє мають провини.

-Давай зараз не про це, - попросила подругу змінити тему.

- Гаразд, чекаю вас післязавтра.

- Добре, Аню у той день залишу з батьками.

- Зрозуміло, але не може все таки скажеш йому?

- Навіщо? У нього є вже родина.

- Так, проте думаю, що Власов має знати, а що робити з цими знаннями вирішить він сам.

- Нічого не обіцяю, але подумаю над цим.

- От, це вже інша справа. А й ще поки не забула, весілля у біло-рожевих тонах.

- Натякаєш на дрескод?

- Так.

- А стиль який?

- Європейський із деякими українсьми традиціями.

- Стоп! Це якщо я дружка, то й Влад дружба?

- Так.

- Ти хочеш нас звести? - хочеться на місці її там розстріляти. 

- Сама говорила, що почуттів немаєш, подумаєш поцілуєш його знову й захочеш назад відвоювати.

- Маріє!

- Та жартую, хочеш скажу тамаді, щоб це не проводив?

- Ні, хай буде, не хочеться бути в його очах слабачкою.

- Молодець.

- Давай до зустрічі,  а то зараз Аня прокиниться.

- Давай, пока. Цілую, - і вимкнулась.

От навіщо їй це сказала, потрібно було попросити скасувати таку традицію. Проте, що зроблено, то зроблено. Подивимось до чого воно це все преведе. Не хочу й не дам йому дізнатися про Аню. Коли донька спитає, то розкажу, але точно не зараз. Дитячий плач відволікає від зайвих думок. Підхожду до маленького щастя, беру на руки.

- Ми справимось, - сказала тихенько до Ані й поцілувала її в щічку.