Розділ 10. Одинадцять претендентів і один кіт

Ніч вступила у свої права непомітно. Повітря стало густішим, у ньому витала тепла, трохи терпка солодкість бузку. На головній алеї загорілися ліхтарі. Поки що лише чотири, але для Наталі й це було дивом. А все завдяки Огюстену — під його керівництвом слуги полагодили автоматичну систему подачі світильного газу. І хто він після цього: дворецький чи чарівник?

Проте думки Наталі швидко перескочили з Огюстена на Поля. Вона чекала продовження його історії. На щастя, він не став випробовувати її терпіння.

— Якось дід вирішив влаштувати змагання між нами, онуками, — Поль ледь помітно усміхнувся, — щоб остаточно визначити, кого він буде готувати собі за наступника — навчить усім тонкощам парфумерного ремесла, а згодом передасть керування фабрикою.

— Скільки ж вам тоді було років? — поцікавилася Наталі.

— Тринадцять. Я розумів, що шансів показати найкращий результат серед одинадцяти претендентів у мене небагато, але все ж таки хотів поборотися. За ті роки, поки я намагався відтворити запах таємничого віяла, я багато чого навчився. Читав усе, що траплялося під руку, про мистецтво складати аромати. Облаштував свою першу лабораторію на горищі батьківського будинку. Проводив там стільки часу, що дід жартома прозвав мене «хлопчисько з горища».

Хлопчисько з горища? Чомусь Наталі дуже легко уявила собі тринадцятирічного Поля. Лишалося тільки здогадуватися, як отой захоплений юнак із запиленого горища перетворився на того франта, яким його знає столиця.

— І ось, одного чудового дня, — продовжив Поль і тут-таки іронічно додав: — точніше, день був доволі сірим і дощовим, всі одинадцять онуків зібралися в діда, щоб пройти випробування. Дід розвів нас по різних кімнатах і кожному дав завдання. Моє полягало в тому, щоб визначити, з яких ароматів складено парфум. Був еталонний флакон і шість есенцій. Я одразу здогадався, в чому підступ. Дві есенції виявилися зайвими — ваніль і липа. Надто м’які, надто солодкі. А еталонний парфум був явно чоловічим.

Поль говорив з такою увагою до деталей, що Наталі майже відчувала ці запахи, наче вони витали в повітрі просто зараз.

— Завдання зводилося до того, щоб визначити, в яких пропорціях слід змішати решту чотири есенції. Я захопився роботою. І все йшло добре… допоки в кімнату не увірвався різкий, міцний запах камфори. Він миттєво заповнив простір, позбавляючи можливості працювати з тонкими ароматами. Я спершу навіть не зрозумів, у чому справа. А виявилося — до кімнати зайшов кіт. Білосніжний Максиміліан. На лапі — компрес із камфорною маззю. Він був уже поважного віку, старший за мене, постійно страждав від болю у суглобах. Максиміліан буркотливо щось промовив своєю котячою мовою, певно, поскаржився на кепську погоду, вмостився у кріслі біля каміна й заснув.

— І ви не вигнали його? — здивувалася Наталі.

— Виганяти? — Поль похитав головою. — Це був Максиміліан. Я його любив. Усі його любили. Він був частиною родини. Старий, хворий, з ревматизмом, але гордий, як герцог. На його вусатій морді застиг блаженний вираз, мабуть, біль нарешті вщух — я не міг його прогнати…

Дивно! Невже це про цього цинічного красеня ходять чутки, що він не здатен на щирі почуття і вже безжально розбив кілька десятків жіночих сердець? Але, принаймні у тринадцять років, він умів любити щиро й безкорисливо.

— Ви змогли завершити завдання?

— Я намагався, але розумів, що результат буде посереднім.

— І що ж дід?

— Згодом він зібрав нас усіх. Сказав, що ми всі впоралися. Що кожен з нас талановитий по-своєму. І він це завжди знав. Але фабрику хоче передати не найталановитішому, а найгіднішому. Тому, для кого у словосполученні «сімейна справа» головним є слово «сімейна», а вже потім — «справа». А любов до родини складається з любові до її членів. «Наш старенький Максиміліан сьогодні не зміг знайти собі прихистку в жодній з кімнат, — сказав дід, — усюди його безжально виганяли, і лише один з вас дав йому спокій».

— Отак і був зроблений вибір, — закінчила за нього Наталі.

Вона сповнилася повагою до мудрого діда ван-Ельста. Найімовірніше, він не планував спеціально використовувати кота для перевірки онуків. Просто була погана погода, у Максиміліана загострився ревматизм. Він блукав будинком і не знаходив собі місця. А дід помітив, як онуки до нього поставилися, і зробив висновки.

— З того дня дід почав займатися зі мною, — продовжив Поль, — передавав свої знання і досвід. Брав з собою на фабрику й до лабораторії. Багато чого навчив. Намагався зробити з мене справжнього парфумера.

І, вочевидь, йому це вдалося. Наталі не сумнівалася, що дід пишався своїм онуком.

— А що з тим віялом? — це було ще одне запитання, яке не давало їй спокою. — Вам вдалося відтворити його аромат?

Поль усміхнувся. Місяць, що саме виринув з-за хмар, немов навмисно осяяв його профіль.

— Майже. Ми з дідом старалися. Пробували різні комбінації. Іноді виходило схоже. Часом — результат було майже не відрізнити. Але… усе одно не те. Наче кожного разу бракувало якогось одного компонента…

Поль ще не встиг договорити, як дещо сталося. Морті, що сидів абсолютно нерухомо, раптом стрепенувся, розправив крила й злетів у небо. Все сталося так різко, що Наталі ледь не впустила бінокль.

— Він полетів! — вигукнула вона.

Поль миттю підхопився.

— Мерщій за ним!