Розділ 8. Мисливські пригоди та сонцезахисний козирок

Сигізмунд відкинувся на спинку м’якого сидіння екіпажу і роздивлявся у вікно мальовничу дорогу, що вела до Хельбрука. Тут усе було як слід: пташки щебетали, поля пахли, дерева шелестіли листям на вітрі. Навіть коні, здавалося, з повагою ставилися до цілі сьогоднішньої подорожі, ступаючи особливо граційно.

А ціль надихала.

Сигізмунд не переставав захоплюватися мадам Боше, яка сиділа навпроти. Це була її ідея — не обмежуватися сподіваннями на манірну Лізельду, марнуючи час у занедбаній таверні, а самим — особисто! — вирушити на розвідку. Прийняли рішення вже сьогодні ввечері непомітно підібратися до маєтку й поспостерігати за його життям. Поки що здаля. А раптом щось цікаве впаде в око?

Сигізмунд уже уявляв, як вони у вечірніх сутінках крадуться до мурів Вальмонта, як срібна брошка на капелюшку мадам Боше ловить відблиски сяйва місяця, як він, рішуче тримаючи бінокль, стежить за кожним підозрілим рухом…

Щоправда, біноклів у них поки якраз і не було. А потрібні були добротні, мисливські. Грізельда підказала, що найближче місце, де їх можна дістати — «Крамниця мисливця» в Хельбруці. І хоча дорога до міста займала щонайменше три години, Сигізмунд і не помітив, як вони дісталися пункту призначення.

Коли екіпаж звернув на потрібну вулицю, Сигізмунд нахилився до вікна і вже збирався запропонувати мадам Боше ефектно вийти під руку — але завмер.

— Це ще що таке? — пробурмотів він. — Цікаво…

Біля крамниці, як ніде нічого, стояв інший екіпаж. З нього неквапом виходили…

— Поль?! — здивувався Сигізмунд, коли упізнав племінника.

— І його доброчесна «дружина»… — прошипіла мадам Боше, міцно стискаючи в руці віяло.

— Що їм тут треба? — не вгавав Сигізмунд. — Не за тістечками ж вони в Хельбрук приїхали.

— Тим паче в «Крамницю мисливця», — хмикнула мадам Боше.

— Що їм могло знадобитися в цій крамниці? — цікавість Сигізмунда зростала.

Поль ніколи не проявляв цікавості до полювання, хіба що до аромату ванілі в парфумерній лабораторії.

— Ох і хитрий племінничок, — нарешті здогадався Сигізмунд. — Мабуть, хоче купити подарунок для «дружини», аби їхній шлюб виглядав переконливіше.

— У «Крамниці мисливця»? — скептично зиркнула на нього мадам Боше. — Подарує їй рушницю, щоб полювала на нових родичів?

— Таке-е-е, — протягнув Сигізмунд, та інших версій на думку не спадало.

Вони з мадам Боше перезирнулися. Рішення було очевидним.

— Ми теж заходимо, — скомандувала вона. — Але треба зробити так, щоб вони нас не помітили.

План був далекий від ідеального, але спрацював. Щойно Сигізмунд і мадам Боше увійшли до крамниці, одразу шмигнули в дальній кут, де була розміщена ціла виставка риболовного спорядження: мормишки, блешні та якісь підозріло блискучі поплавці. Шпигуни причаїлися за стелажами, удаючи щирий інтерес до мормишок. Сигізмунд навіть узяв одну упаковку й почав пильно її роздивлятися. А мадам Боше демонстративно насупилася і зробила вигляд, що порівнює якість гачків.

Власник крамниці, елегантний до кінчиків лакованих вусів, чемно вигнув брову й жестом запропонував зачекати. Поль і Наталі стояли до дверей спиною й не помітили нових відвідувачів, що, на думку Сигізмунда, було надзвичайним везінням.

У «Крамниці мисливця» Поля насамперед вразив запах. Чим тут тільки не пахло: від брезенту до засушених комах. Він одразу зрозумів, що їм із Наталі вдасться купити все необхідне, навіть біноклі, хоча їх рідко можна знайти у провінційних крамничках.

— Мадам, месьє, ласкаво просимо! — власник зустрів їх привітною усмішкою. — Що б вам не знадобилося — у мене є все. Від арбалета до чохла для фляги.

У нього було обличчя харизматичного пройдисвіта з натяком на елегантність, наче ще вчора він виступав в опереті, а сьогодні торгує мушками для щуки.

— Ви, я бачу, мисливець-початківець, — обвів він Поля уважним поглядом. — Але це не біда! Скажіть тільки, на кого збираєтеся полювати — і я забезпечу вас усім необхідним.

Поль усміхнувся Наталі.

— Йдеться про полювання на… дичину.

— О, чудовий вибір! Качки, перепілки, фазани! Можу запропонувати…

— Нам потрібне екіпірування, — Поль вирішив сам керувати процесом. — З міцного матеріалу. Брезент, шкіра. Щось таке, щоб не страшно було зачепитися за кущ.

— Звичайно! Ось, погляньте!

Продавець театральним жестом виклав на прилавок мисливські штани, куртки, комбінезони. Поль без зайвих слів обрав собі підходящий комплект.

Наталі ж обвела брезентові речі настороженим поглядом і обережно поцікавилася:

— А у вас є… е-е… жіноча модель?

На мить обличчя продавця смикнулося, та вже за секунду він широко всміхнувся:

— О, мадам теж збирається на полювання? Як це мило! Звісно, маємо спеціальні комплекти для вишуканих пань, — він гордо виклав на прилавок такий самий костюм, як у Поля, тільки меншого розміру. — Зручність і витонченість — усе враховано.

Поль кашлянув, стримуючи сміх.

— Беремо, — кивнув він.

Потім обрали два ліхтарі й два біноклі. Поль розрахувався, і вони з Наталі вже збиралися йти, але продавець не втрачав надії продати ще щось.

— Ой, месьє, зачекайте! Є річ, без якої будь-яке полювання — злочинна недбалість! Кашкет з сонцезахисним напівпрозорим козирком! Погляньте!

З виглядом людини, що приберегла найцінніше наостанок, продавець витягнув з-під прилавка головний убір. Цей кашкет відрізнявся від звичайного лише тим, що його козирок і справді був напівпрозорий — зроблений з того ж матеріалу, що й мереживні дамські парасольки від сонця.

— Зверніть увагу, дана кепка вдвічі підвищує влучність стрільби по качках, бо захищає очі від сонця, — нахвалював товар продавець.

Поль втупився у запропонований головний убір. В ньому було все: абсурдність, витонченість і повне незнання фізики. Він навіть відчув певне захоплення.

— А ціна… тільки вдумайтеся — всього сто естронів!