Розділ 3. Кандидатка і згорток

Наталі зраділа словам нової кандидатки. Настільки, що навіть трохи їй не повірила. Але якщо Лізельда говорить правду — це неймовірна удача.

— Я закінчила Королівську академію, — вирішила та доповнити розповідь про свої досягнення. — З відзнакою. Проходила практику в Королівському ботанічному саду під керівництвом професора Ільсане Мондьєра.

— Ваш наставник — Мондьєр? — здивувався Поль.

Наталі не знала, хто це, але здогадалася, що йдеться про якесь світило у світі ботаніки.

— Так, — кивнула Лізельда. — Один із найвимогливіших і найталановитіших знавців екзотичної флори. Від нього неможливо було приховати навіть найменшу невдало обрізану гілку.

Вона розкрила акуратну шкіряну теку й показала диплом із сургучевою печаткою. Все виглядало бездоганно.

— Я давно чула про дивовижну колекцію екзотичних рослин в оранжереї Вальмонта, — продовжила Лізельда. — І щойно дізналася, що в маєтку нові господарі, відразу вирішила приїхати й запропонувати свої послуги. Для мене це була б не просто робота, а справа всього життя.

— Правду кажучи, оранжерея нині не в найкращому стані, — вирішив уточнити Поль. — Багато рослин загинуло, а деякі, навпаки, розрослися так, що утворили справжні джунглі.

Наталі помітила, як при цих словах в очах Лізельди спалахнуло полум’я. Здавалося, вона не жахнулася — навпаки, ніби зраділа, що флора оранжереї перетворилася на справжні хащі.

— Шкода чути, що колекція постраждала, — мовила вона, — але за бажання все можна відновити. Я вірю, що хаос може бути першим кроком до гармонії.

Слухаючи її, Наталі відчувала дедалі більше захоплення. Спокійна, упевнена, говорить добре, справляє враження людини освіченої й відданої своїй справі. І все ж… щось у ній тривожило. Наче в ідеально зіграній мелодії звучала одна ледь чутна фальшива нота. Наталі не могла зрозуміти, звідки це відчуття.

Тим часом Поль, мабуть, вирішив перевірити, чи справді Лізельда так добре тямить у ботаніці, як про це говорить, і запитав:

— А що ви можете сказати про цвітіння папоротей?

На мить запала тиша. Потім Лізельда м’яко усміхнулася:

— Лише те, що його не існує, — спокійно відповіла вона. — Папороті не цвітуть. Вони розмножуються спорами. Соруси формуються на нижній стороні листя. У деяких видів є особливі спорангії, але квітів вони не утворюють.

Наталі майже нічого з того не зрозуміла, але за виразом обличчя Поля стало зрозуміло — Лізельда перевірку пройшла.

— З якими екзотичними видами ви працювали? — продовжив він співбесіду. — Що вас найбільше вразило?

— З найрізноманітнішими, — кивнула Лізельда. — Доводилося навіть мати справу з хижими рослинами. Вони заманюють комах особливими ароматами й закривають ловильні листки. Один із видів, наприклад, виділяє речовину, схожу на мед.

— Ніколи такого не бачила, — вражено сказала Наталі.

— Це не така вже й рідкість, — усміхнулася Лізельда. — А от справжня рідкість — це Тінь-Серця. І саме з цією рослиною я мрію попрацювати.

У Наталі пробігли мурашки по спині. Чи не забагато збігів за один день?

— Що ви про неї знаєте? — спробувала вона зберегти нейтральний тон.

— Небагато, — визнала Лізельда. — Мало хто взагалі чув про цю рослину, а ті, хто чув, вважають її красивим міфом. Цвіте раз на століття, а може й на два. Надзвичайно отруйна, але, якщо вірити легендам, має дивовижні властивості. Чого їй тільки не приписують. Одна з її особливостей — здатність змінювати форму та розмір залежно від догляду. Але дістати Тінь-Серця для вашої колекції, на жаль, пообіцяти не можу. А от інші рідкісні рослини — цілком можуть поповнити колекцію Вальмонта. У мене широкі зв’язки в колах колекціонерів. Сподіваюся, ви довірите мені відновлення оранжереї?

Запала пауза. Наталі й Поль обмінялися поглядами. Він послав безмовний сигнал: «Я ж вам довірив прийом працівників — вам і вирішувати».

І яке прийняти рішення? Кращої кандидатки на посаду доглядачки оранжереї їм не знайти. Вона, мабуть, і з Тінню-Серця впоралася б. Але Наталі ніяк не могла позбутися незрозумілого хвилювання.

І тут Лізельда сама підказала вихід:

— Я розумію, що оранжерея — це серце Вальмонта. Її не можна довіряти першому-ліпшому. Спочатку кандидата треба перевірити. Дайте мені випробувальний термін — місяць, і ви побачите, як зміниться оранжерея.

Звучало добре. Навіть надто добре. Але все ж — розумно. І тому, хоч сумніви й залишилися, Наталі кивнула:

— Гаразд, мадемуазель Лізельдо. Ласкаво просимо до Вальмонта.

З рештою кандидатів проблем було значно менше. Зате були проблеми з їхньою кількістю. Співбесіди довелося проводити і до вечері, і після. Надвечір Наталі почувалася майже так само, як у той день, коли вперше прибула до Вальмонта: трохи виснаженою, трохи натхненною й з легким головним болем від надлишку вражень. На щастя, більшість кандидатів виявилися цілком гідними, а отже, незабаром можна буде затіяти справжнє генеральне прибирання, а може, навіть і великий ремонт.

Коли Наталі з Полем повернулися в дім, за вікнами вже панувала ніч — із прохолодою, зорями й тишею, яка після цілого дня розмов здавалася справжнім блаженством.

Але щойно вони минули хол, Поль з удаваною суворістю промовив:

— Отже, моя чарівна дружино, сьогодні ви не відкрутитеся. Слуг, завдяки вам, повен дім. Кожен другий, гадаю, шпигун. Тож партія в лото має відбутися неодмінно.

Лото?! А й справді! У цій скаженій круговерті Наталі зовсім забула про цю злощасну гру. Але це було не найбільшою проблемою. Гірше, що вона забула про фотографію, яка мала стати подарунком-сюрпризом, якщо Поль виграє. Месьє Бельфуа обіцяв принести її сьогодні ввечері. Але весь вечір Наталі провела з Полем, займаючись прийомом слуг. От і виходить, що фотограф так і не знайшов нагоди вручити їй знімок. А Наталі, як на лихо, зовсім про це забула.

Поль безсоромно зайшов разом із нею до кімнати, а в Наталі у голові панічно крутилося питання: що ж вона йому подарує, якщо він виграє?